4. У Нумітора

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Привели до Нумітора Рема,

Й стали всі свідчити проти нього:

Сьому ось яку наніс він рану,

Он як тяжко покалічив того,

Тих а тих убито, та не знати,

Кого з двох убійцею назвати.

Пильно слухав Нумітор, пильніше

Поглядав на в’язня молодого,

І йому робилось все страшніше,

Щоб признання не діждавсь від нього.

Щось таке в нім почував, що рад був

Бачити його невинуватим,

Але, почуття те перемігши,

Став питати, що на все те скаже.

Рем стояв, не мовлячи нічого,

Аж на друге, третє запитання

Відповів нерадо, мов згірдливо:

«Та було там того, хоч не много».

«А ти хтів би много? Ну, нічого,

Підеш, хлопче, на суд королівський.

А суд королівський не таківський,

Щоб уйшов ти смерті після сього».

Стояв Рем понурий, наче хмара,

На слова ті не мав що сказати,

Але Нумітора знов тягло щось

З в’язнем сам на сам порозмовляти.

І відправив пастухів від себе

Та велів їм суду дожидати.

Ледве вийшли пастухи з палати,

Аж явився Фавстул із жоною

Й Ромул із малою дружиною

В Нумітора послуху прохати.

Оповів тут Фавстул, як діждався

Двох синів, і жінка присвідчила;

Тут слуга Амуліїв признався,

Що з товаришем узяв на палку

І до Тібру ніс з дітьми опалку,

Того ж, що опалку верг у воду,

Смерть уже в ад темний заключила.

І пастух тут дивную пригоду

Оповів, як сірая вовчиця

Над рікою хлопців двох кормила.

Взнав їх Нумітор як свого роду,

Що дочка його їх породила.

Тут він, – пишуть, – навіть просльозився,

При тих свідках, при тих простих людях

Оповів своє все давнє горе,

Що з ним більш як сорок літ з ним крився:

Амулій по Діоиісієвому каталогу альбанських королів панував 42 роки. – Прим. І. Франка.

Як злий брат його позбавив власті,

І на ловах його сина забив,

І дочку насильно упровадив

Та в весталки посадив довіку,

А нарешті і внучат малими

Повелів у Тібрі утопити,

Щоб весь рід його занапастити.

«Та тепер моя вертає втрата,

Й моя буде не порожня хата».

При словах сих плакав і сміявся,

З внуками раз по раз цілувався.

«Треба нам за кривду тата мститься,

Ще й для мами свободи добиться», –

Мовив Ромул. Фавстул дав їм раду!

«Збери, сину, малую громаду

Пастухів щонайдовіреніших,

На трудну річ якнайвідважніших;

Не беріть на себе жадну зброю.

Меч лиш кождий майте під полою.

А як Рема приведуть судити,

Стану й я проти нього свідчити.

Вже я королю напантеличу,

А на свідків вас усіх покличу,

Як в палату пустить вас сторожа,

Тоді гайда, дійся воля божа!»

Як порадив, так вони й зробили.

Короля на суді свідки вбили,

Люди злі діла його пізнали,

Нумітора королем признали,

І дочку його освободили,

Й празник поєднання обходили.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 405 – 407.