11. Тіт перемагає латинян

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Як, отже, Ларцій, вперве вибраний

Диктатором, діла державні вів,

Які відзнаки урядові тому

Надав, сказать попробую коротко

В тім переконанні, що читачеві

Хосенно знати весь багатий засіб

Добрих і пожиточних прикладів,

Які законодавцям, речникам,

Послам, заступникам народів та

Всім політично світлим горожанам

Дає діяльність тих, що брали уділ

В заснованні та фундуванні

Держав великих у віках минулих.

Та не про незначні та маловарті

Державки, про глухі й коротковічні

Місточка йде тут річ та про мужів

Невідомих, обскурних, про встанови

Плохі та зле обдумані вчинки.

Не про дрібні та маловажні дії

Почав я повість не на те, щоб хтось

Її відкинув як нудну й пусту

Балаканину, але подаю

Совісно зглиблені, продуманії вісті.

Про ту державу, що в моїм часі

Мірилом стала для всього, що праве

Та благородне, про провідників,

Що піднесли її на ступінь той високий.

Зараз, як урядовання своє

Тіт Ларцій розпочав, іменував він

Спурія Кассія начальником їзди.

Ввійшло в обичай се диктаторів у Римі,

Що й до моїх часів ще заховався,

Що ні один диктатор не справляв

Уряду свого без начальника їзди.

Потім, аби всі знали те, що власть

У нього більша, ніж у консула,

Більше для постраху, аніж для вжитку,

Велів лікторам перед ним по місті

Ходить не лиш зі зв’язками різок,

Але також із двома топорами;

Сим відновив він звичай королів,

Який зламали консули, коли

Консул Валерій вигадав сим робом

Вменшити ненависність консулату.

Тим та ще іншими відзнаками

Він, пам’ять власті королівської

Мов відновивши, нагнав страху всім,

Склонним до бунтів та несупокоїв.

Потім усім римлянам видав наказ

Сповнити найважливіший з-між законів

Сервія Туллія, найпопулярнішого

З-поміж королів, і оцінювання

Маєтків перевести в дільницях,

В реєстри вписуючи імена

Жінок, дітей, а також їх літа.

Шацунок сей в короткому часі

Був переведений задля великих кар;

Бо загрозив диктатор непослушним

Утратою маєтку й горожанства.

Знайшлося сто п’ятдесят тисяч і сімсот

Римлян в літах, пригідних до подружжя.

Здібних до військової служби відділивши

Від старших, поділив усіх на сотні,

Зложив чотири часті пішаків

І кінних, а одну, найліпшу з них,

Лишив для себе, другу передав

Соконсулу свойому Клелію;

Третю начальникові кінноти

Спурію Кассію, останню ж свому

Брату Спурію Ларцію під провід.

Ся часть одержала порушення

Ураз зі старшими оберігати місто,

За обруб мурів не виходячи.

Коли вже все потрібне до війни

Було готове, випровадив військо

У поле та поклав три табори

В точках, де надіявся найвчасніше

Латинів нападу. Міркуючи,

Що полководцеві розумному повинність

Велить не лиш свою збільшати силу,

Але ворожу ослаблять по змозі,

Або, ще ліпше, без борні та бою

Війну скінчити, а щонайменше

Пожертвувати якнайменшу часть

Оружних сил і в переконанні,

Що між усіми війнами найгірші

Та найсумніші наслідками ті,

Де свояки воюють свояків,

А други другів, – він спинивсь на тім,

Що тут пожадане закінчення

Задоволяю те, хоча би де в чому

Від справедливості і попускало.

Оттим-то розіслав він потаємно

Людей, довір’я гідних, до латин

Найвизначніших і старався їх

Переконати, що потрібно дружність

Завести між державами замість війни.

Згодилися міста поодинокі

На явнії посольства; також зв’язок

Пішов за ними, як переконався,

Що не всі їх міста однаково

Ще й перед тим хилились до війни.

Найбільше ж позискав їх тим диктатор

І допровадив до роздвоєння

З їх вожаками. Секст-бо та Мамілій,

Що під командою своєю мали

Латинське військо необмежено,

Застоялись зі своїми полками

В місточку Тускулум, оружачись

До походу на Рим та гаючись

Аж надто довгий час чи то тому,

Що ждали ще підмоги інших міст,

Чи, може, для того, що некорисні їм

Знаки являлися на жертвах їх.

В той час значне їх армії число

Відбилося від неї та пішло

Пустошить римські ниви та фільварки.

Се Ларцій уважав важнішим всеї сварки

За зв’язок та Тарквініїв права;

Тому, не гаючись, раз-два

Він вислав Клелія з хоробрими їздцями

й легко узброєними молодцями;

Ті на неприготованих напали,

Вбивали мало їх, а більшу часть хапали

Поранених, потовчених, побитих.

Були се паничі з міщанських знаменитих

Родів, що ще в таких бувальцях не бували.

Тих, вилічивши з легких ран,

Ласкавим обходом старавсь переконати,

Що римлянин не здирця й не тиран,

Не слід на нього без розчовпання пеняти.

А як подужали, усіх їх без оплати

У Тускулум післав і ще й послів значних,

Що вміли річ в правдивім світлі показати,

І мимоволі комендантів головних

Угодою сварню сю закінчили

І перемиріє на рік із Римом заключили.

Отсього доконавши діла,

Він з поля весело до Рима повернув,

І поки ще пора диктаторства не збігла

І рік до половини не минув,

Він попередніх консулів поставив,

А свій уряд зложив до рук сенату.

Високий той уряд ані малую страту

Державі не приніс, життя й майна не збавив

Ні одного з римлян,

Та Тіта Ларція ім’я прославив

Як одного з-поміж найпервіших горожан.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 240 – 244.