2. Приборкання фіденатів

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

На другий рік обрані консулами

Тіт Ларцій Флавк і Квінт Клелій Сікул

Так поділились властю між собою,

Що Клелій справи містові обняв

І половину війська з тим поручениям

Сенату – дбать про те, аби бідніші

Не бунтувались. Був се лагідний

Характер, відомий народолюбець,

За те таке й доручено йому.

Натомість Ларцій, вправний полководець,

Пішов кінчать з Фіденами війну.

Знесилених уже довготривалим боєм

Та недостатком всяких засобів,

Він свіжим військом та машинами

Тиснув щораз сильніше, мури їх

Підкопував та насипав вали

Там, де вони того найменше ждали,

Стріляв машинами та день і ніч

Тривожив їх, аби міг якнайшвидше

Загальним приступом узяти город.

Ще раз попробували фіденати

В латинських городів благать підмоги.

Найвизначніших своїх горожан

В перевдягах, з таємними знаками

Вони порозсилали, скрізь минаючи

Сторожі римські. Одинока се

Була надія їх, та й то слаба.

Бо скільки раз вони зверталися

До будь-якого міста з просьбою

Освободить їх з римської облоги,

Все відповідь була: «Самі не можем,

Союзне ж військо годі ще зібрати.

Ось буде восени нарада спільна», –

І жди до осені, а там зима, і знов

Весна, і знов облога, й знов біда,

А тим часом і пси б кобилу з’їли.

Оттак було ще раз і того року,

Та вперто все держались фіденати,

Якесь незломне, непоправне плем’я.

Та прикрутив їх того року голод,

Якого жаден дух живий не втерпить

В тілі людському. Ждуть та не дождуться

Своїх послів, жалібно поглядають

На римський табір, де рясні огнища,

Знай, куряться й над ними так і видно

Волових та козячих штуки м’яс,

Що куряться, печучись на рожнах.

От шлють вони до консула післанців:

«На тиждень тільки дайте перемир’я,

Позвольте тільки дух перевести,

Щоб на дозвіллі ми поміркували,

Які умови подавати вам,

Щоб мир тривкий між нами усталився».

Та консул, шпаками годований

Та повідомлений їх власними збігцями,

Що перемир’я просять лиш для того,

Аби в спокою помочі латин

Діждатися та з околичних сіл

І місточок поживності добути,

Сам до післанців строго так промовив:

«Коли не з дурнями говорю й ви мене

Не маєте за дурня, то йдіть зараз,

Перекажіть міщанам, хай негайно

Відчинять брами і ключі положать

Тут перед ним». Ні про які умови

З ними не хоче мати він розмови,

А їх посли, що до латин пішли,

Не вернуться до них; вже він подбає,

Щоб в повороті всіх переловити,

А в Римі знатимуть, що їм зробити.

Вчинили так міщани, як велів

Їм консул, бо й що ж інше справить мали?

Тоді велів їм зброю всю зложити,

У замку римську помістив залогу

Й усі укріплення своїми обсадив,

Сам з прочим військом вирушив до Риму.

Тут консули обидва в той сам день

Покликали засідання сенату,

Йому вручаючи розглянути все діло,

Хто винуват у ньому, а хто ні,

Й повзяти відповідну постанову.

Немало похвалили сенатори

Пошану для сенатської поваги,

Якої докази дав консул Ларцій,

І орекли на законній основі,

Що найзначніших з-поміж фіденатів,

Ініціаторів і справців бунту консул

Відкриє способами законними,

І щоб було всім іншим неповадно,

Велить прилюдно висікти різками,

А потім голови їм повтинати.

Щодо всіх інших має повну власть

Вчинити все, що сам благорозсудить.

Одержавши повновласть так велику,

Велів лише немногих фіденатів,

Яким прихильники першенства Риму

Бунтарство та насилля доказали,

Перед очима всіх різками сікти

Та повбивати, а маєтки їх

На користь скарбу римського забрати.

Не проганяв з міщан нікого з міста,

Не відбирав ні в кого більш добра,

Лиш половину їх земель громадських

Велів розпаювати між залогу,

Що мала стати горожанами

Отак поримщемого города Фіден.

Се справивши, вернув до Риму з військом.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 212 – 215.