8. Сенат ухвалює встановити диктатуру
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Крім сих двох протилежних поглядів,
Ще много висловлено посередніх,
Що сяк чи так ішли на компроміси.
Одні вносили дарувать довги
Лиш тим, що власності ніякої не мають,
Вірителям же признавали право
Лиш на маєток довжника, а не на
Його особу. Інші радили,
Аби держава тільки неоплатним
Сплатила їх довги та щедрістю
Своєю кредит бідних піддержала,
Вірителям не чинячи сим шкоди.
Раяли інші тих, що за довги
Сидять по тюрмах або невдовзі
Свободу мусили б втерять, пустить на волю,
За те вірителям із полонених
Віддати інших, викупу щоб ждали.
Коли ті внески обговорено,
Перейшла думка, що про сеє діло
Не буде наразі сенатської ухвали,
Та щоб сподівану з латинами війну
Довести до щасливого кінця,
Повинні консули зробити реферат,
А сенатори про щось підходяще
Повзять ухвалу. Тим часом для сплати
Довгів загальна мораторія:
Ніхто уплачення довгу жадать не буде
Ні на основі позички, ані же
Вироку судового. Зупиняються
Всі інші теж процеси в ділах спірних,
І ані власті адміністраційні,
Ані суди не мали що рішати, окрім діл
Воєнних.
Коли ту сенатськую
Ухвалу оповіщено народу,
Вона, щоправда, поменшила трохи
Несупокій міщан, та не могла
Доразу втишити збентеження у місті.
Було таких багато у верстві
Міщанській, особливо найбідніших,
Яким надія, їм показана сенатом,
Підмоги достаточної не подавала.
«Все те, – мовляли, – лиш луда непевна,
Що не дає нічого певного».
Вони жадали, щоб одно з двоїх
Зробив сенат: або зізволив зараз
На даровизну всіх довгів, коли
Бажає, щоб вони життя своє
Всі наражали, або не дурив їх,
Не відкладав се діло на пізніше.
Коли чогось потрібно, а нема,
Й коли напевно можна допустити,
Що дочекають того, що потрібно.
Коли діла публічнії були
В такім непевнім стані, міркував
Сенат, яким би способом найліпше
Те доконать, щоб партія народна
Ніяких новинок не підіймала,
І ухвалив знести на час якийсь
Власть консуларну й іншу власть таку
Поставити, яка б сама рішала
Про мир або війну та про все інше,
Безмежну дать їй компетенцію,
Не піддавать ніяким обрахункам
У всім, що вчинить і запорядить вона.
Ся власть була б обмежена на піврік,
А по тімтавроці повинні знов
У давню власть свою входити консули.
Крім многих інших побудів, які
Сенат склонили для запевнення
Успіху війни з деспотією –
Піддаться тимчасовій деспотії
З власного вибору, був найважніший
Закон, перепроваджений ще консулом
Валерієм Публіколою, по якому
Ніякий засуд консула на смерть
Не міг життя позбавить римлянина
Без судового слідства та без відклику
Засудженого аж до загалу народу,
Що мав рішать своїми голосами
ТІро право власності та личної свободи;
Натомість хто нарушить теє право,
Той може сам безкарно вбитий бути.
Поміркував сенат, що доки й той закон
Стоїть у силі, жаден з бідняків
Не дасть себе примусити властям
До жадної послуги, не лякаючись
Ніяких кар, на які може власть
Його хоч засудить, але яких
Не може виконать без присуду народу,
Коли ж законові тому відберуть силу,
Тоді – само собою зрозуміле, –
Всі мусять те чинить, що їм велено.
Та щоб знов опору не ставила біднота,
Коли з сенаторів хтось сам-один
Посміє явно опрокинуть той закон,
Сенат обдумав ухвалити власть,
Доразу рівнорядну деспотії,
Що стане вище всіх законів лиш на час.
Отак повзяв сенат свою ухвалу,
Якою мов незначно одурив
Бідноту, відібравши їй свободу.
Ухвала виглядала так, що Ларцій
І Клелій, що тоді консулами були,
Повинні зараз власть свою зложити,
А з ними враз усі, хто тільки має
Якийсь уряд чи заряд дібр публічних,
І що один лиш муж, кого сенат
Предложить, а прийме народу збір,
Всю власть обійме і не більш як шість
Місяців пануватиме, держачи
Власть вищу, аніж мають консули.
Не знаючи, яке значіння має
Ухвала ся, народне сторонництво
Рішило, що сенатськая ухвала
Хай має силу закону, хоча
Вона установляє власть сильнішу
Від законної самовлади, й хай
Сенат рішає сам по одностороннім
Продискутованні особи тої вибір,
Що має те становище займати.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 232 – 235.