4. Латини укладають союз проти римлян

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Коли про здобуття Фіден серед латинів

Рухнула дасть, то кожде місто зв’язку,

Куди та вість дійшла, цікавилося зразу,

Чи з того наслідки для них лихі не будуть,

А далі в кождому будилася тривога,

Що буде зле. Ненаситні римляни,

Одно з союзних міст занапастивши,

Підуть так пожирать одно за другим.

Товкли се головно старий Тарквіній,

Та зять його Мамілій, та немногі

Сторонники їх в лсождому з тих міст.

Пішли нарікання на голов зв’язку

Та тих, що занедбали фіденатів

Або противились з римлянами війні.

Знов збори скликано до Ферентінум

І тут широкії розведено промови,

В яких, окрім Тарквінія та зятя

Його Мамілія, перед вели посли

З Аріції. За їх намовами

Всі городи із племені латинів

Соборно ухвалили розпочати

Війну з римлянами. А щоб ні один

Із городів не зрадив сеї тайни,

Не сповістив римлян про ту ухвалу,

Ані не заключив на власну руку

Союзу з жими, зложено присягу

І вписано в давніший договір,

Що хто умови сеї не додержить,

Той перестане бути членом зв’язку,

Всі спільним ворогом його признають,

І буде він проклятий між усіми.

Посли, що підписали ту умову,

Заприсягли й згодилися на те,

Щоб в давній договір її влучити,

Були від ось яких латинських міст:

Ардея (ще й тепер, стоїть те місто

З тим самим іменем), Аріїда

(Тепер Ла Річчія), Бовілли та Бубетум,

Кора (тепер ще Kopі) та Корнетум,

Габ’ї, Лаврентум (тепер зветься Toppe

Патерно, чи, по-нашому, Вежа батьківська),

Ланувіум (се Чівіта ла Віна,

По-нашому б то, місто Винниця),

Лавініум (у наш час Пратіка),

Лавікум і Номентум (що тепер

Зоветься Ламентама), Норда, що

Тепер звуть Норма, та Прєнесте, що

Тепер звуть Палестріна, Педум, та

Кверкветулум, і Сатрікум, і Єкаптія

З Сетія (тепера Сецца саме),

Теллена, Тібур, що тепер Тіволі,

Та Тускулум (лежало недалеко

Від теперішнього Фраскаті), а нарешті

Толеріумі і Велітри (тепер

Веллетрі), всіх міст двадцять і чотири.

Зі всіх тих міст повинні були йти

В ряди воєнні всі мужчини, здібні

До військової служби, скільки їх

Запотребують спільні воєводи

Октав Мамілій та і Секст Тарквіній,

Яких іще раз делегати збору

Обрали вождями війни тієї

Й дали їм необмеженую власть для неї.

Та щоб ся межиплеменна війна

Не виглядала як звичайна, напасть,

Але явилась наслідком ухвали

Мужів тямущих, правих та поважних,

Збір ухвалив ще вирядить посольство

Найповажніших лиць з кождого міста,

Що мало в Римі стать перед сенатом

Та вияснить йому причини їх ухвали.

Посли ті справді ставились у Римі

Перед сенатом і свідчили згідно,

Що закидає їм Аріція,

Буцімто у війні з етрусками

Римляни ворогам Аріції

Не лиш дозволили свобідний перехід

Через їх територію, але давали їм

Підмогу живністю, квартирами й оружжям,

А як Аріція етрусків побідила,

Вони приймали втікачів у захист,

Давали раненим та безоружним поміч

І многим їм життя урятували,

Хоч відомо було їм, що етруски

Усіх латинів вороги відвічні,

Воюють ненастанно з ними і якби

Аріцію змогли в ярмо вігнути,

Ніщо б їх не спинило також інші

Міста в свою неволю підбивати.

Отож коли римляни захотять

Аріціанам сатисфакцію

За теє дати та піддатися

Під спільний суд усіх латинів та

Сповнити те, на що їх суд засудить,

То не прийде між нами до війни.

Коли ж обстоювати забажають

В своїй претензії головенства

І своїм соплеменникам не схочуть

Ані одного справедливого

Їх жадання признати та сповнити,

То всі латини стануть проти них,

Дадуть їм знать їх племенную силу.

На се завізвання послів латинських

Постановив сенат аріціанам

Ніяких сатисфакцій не давати

З уваги, що той, хто оскаржує,

Був би тут і суддею в власній справі;

А дай лиш ворогові над собою

Судейську власть, то він з одної кривди

Викує десять і в таке заїде,

Що й виїзду ніяк з ним не знайдеш, –

Від них приняти визов до війни.

«Хоробрістю та досвідом у боях, –

Так міркував сенат, – вони не дорівняють

Нам, і безпечним може бути Рим,

Що тут його не стріне жадне лихо.

А ось що так багато ворогів,

А нас так мало, сього лиш одного

Побоюваться можуть з наших многі».

Забігали посланці поміж Римом

І між латинськими містами, забажав

Сенат удержать зв’язок, та зустрів усюди

Відмову дружню; випливали теж

Нові оскарження на давні кривди.

Забігали також посли латинів

В сусідні племена, вербуючи

3-між них охочих воювать римлян.

Геркіки мали два загальні збори

Й обом посольствам дали відповідь

Дволичну та двозначну: «Наразі

Ми жадній стороні в війні не допоможем,

Та в вільних хвилях поміркуємо,

Котрої сторони справедливіші

Домагання, а для відповіді

Рік намислу собі застерігаєм».

Рутули явно-славно прирекли

Латинам помагать, римлянам ще

Сказали: як доконче хочуть миру,

Вони готові старань доложити

Та виєднать їм у латинів мир,

Коли дадуть умови лагідніші.

Та найостріше відповіли вольски:

«Дивуємось безсоромності вашій,

Римляни. Адже ж з тямки вам не вийшло,

Що, окрім інших кривд, які ви їм

Зробили, також їх найліпші землі

Ви відняли їм і взяли собі;

Проте ви важитеся зі своїх

Найгірших ворогів з собою в зв’язок кликать.

Було б порядно, щоб уперед землі

Ви віддали і аж потім від другів

Жадали того, що жадати слушно».

Етруски теж відсунулися від

Обох сторін заявою своєю:

«Недавно ще ми заключили мир

З римлянами, а близькі й свояки нам

Тарквінії. Тому не підемо

На поміч ні римлянам, ні латинам».

Хоч відповіді всі такі дістали,

Римляни все ж відваги не втеряли,

Як і ждать було треба від людей,

Що вплутались в великую- війну

І мусили покинуть всю надію

На поміч яких-будь союзників,

А лиш спуститися на власні сили.

Хилилися ще більше до війни,

Потребою принаглені до неї,

Надіючись, що як мужі хоробрі

Себе покажуть в небезпеках бою,

А як розумно візьмуться до діла,

То власним мужеством щасливо доведуть

Війну ту до кінця, не мусячи

Ні з ким ділиться славою її.

Таке міцне було у них довір’я

До самих себе та в серцях відвага,

Що гартувалися в численних боях.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 218 – 222.