5. Порада Валерія Публіколи

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Та як готовиться прийшлося до війни

І почали реєструвать рекрутів,

Отут почавсь у них великий клопіт,

Не всі-бо виявляли однакову

Готовність до воєнної послуги.

Бо незаможні, а поперед всього

Ті, що вірителям довги свої

Сплатити не могли, – а їх таких

Було аж надто много, – не ставали

До бранки, коли закликали їх

До військової служби, й не хотіли

В одних рядах стоять з патриціями,

Допоки ті не подарують їм

Усіх довгів. Мовляли декотрі:

«Та радше нам покинути се місто,

Де нас лише до боїв покликають,

А в жадній користі до часті не пускають».

Даремно силкувались патриції

Намовами змінити їх настрій, –

Тверді плебеї на слова не подавались.

Тоді зійшлись батьки у радній залі

Поміркувать, яким би викрутом

Уговкати збентеження у місті.

Були такі, що річ судили слушно,

А в маєтковому відношенні

Між багачами й бідними творили

Верству середню. Ті дораджували

Подарувати вбогим їх довги,

За невелику їх користь купити

Всього міщанства благоволения

І даром тим малим у одиниць

І взагалі велике осягнути.

Сю думку висловив поперед всіх

Марко Валерій, син Валерія,

Одного з тих, що повалив тиранство,

Брат Публія, того, що за свою

Народолюбність був самим сенатом

Почтений назвою Публікола.

В зборі патриціїв він ось як промовляв:

«У тих, що борються за спільне діло,

Звичайно родиться однакий запал

У службі задля спільного добра.

Та в тих, що за свою ту щиру службу

Ніякої відплати не знаходять

Ані користі з спільного добра,

Чи ж може вирости змисл благородний?

Всі незасібні виявляють тільки

Однаке невдоволення, по місту ходять

І примовляють: «Та що нам із того,

Коли побідимо зовнішніх ворогів,

Коли віритель в місті має право

Нас волокти в тюрму і ми не можем

Вбезпечить навіть личную свободу».

Та зважте, що нам грозить небезпека,

Коли народ з сенатом буде в распрі,

Що той народ у небезпечну хвилю

Не встане міста свого боронити, –

А тому всяк запобігать повинен,

Хто місто хоче бачити в добрі, –

Але ще більше може вийти лихо,

Коли він лестю деспота одурен

Проти патриціїв, у зброї підійметься

І допоможе знов Тарквінію

На троні сісти. Отже, доки ше

Від сварів та погроз до діла не дійшло,

Доки з народу ще не вийшов злочин,

Я раджу способом, тут вказаним,

Заздалегідь здобуть прихильність люду

Для ваших інтересів. Се не вперве,

Вжиєте того способу, й він вам

Не принесе ні шкоди, ні неслави.

Ба навпаки, я міг би показати

Багато прикладів, де горожани

Не на такі лиш уступки пішли,

А понесли далеко тяжчі жертви,

Коли нужда присилувала їх,

Від людської природи могутніша.

«Нужда, – говорять, – і залізо ломить», –

А. хто себе безпечним чути хоче,

Повинен честь покласти вище всього».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 222 – 224.