9. Тіт Ларцій диктатором

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Тоді посеред передовиків

Сенату почались найстаранніші

Міркування й дебати про особу,

Що мала б те становище обняти.

Всі згідні були в тім, що серед даних

Обставин треба пошукати мужа,

Що визначається енергією

Та досвідом великим у ділах

Воєнних, а до того все розважний,

Тверезого ума й не дасть себе

Хоч би й якій великій своїй власті

Спокусить на. якийсь необережний крок.

Та поперед усіх таких і інших

Прикмет, якими визначаться мусить

Порядний полководець, мусить сей муж

Вміть енергічно й сильно власть держати,

А проти непослушних та зухвалих

Трусливістю та поблажливістю

Не согрішать; се, власне, в даній хвилі

Була найсущественніша потреба.

Всі ті прикмети, що їх домагаться

Було потрібно, видалися многим

Вособленими й зосередженими

В однім із тогочасних консулів,

У Тіті Ларції. Бо другий консул, Клелій,

Хоч визначний політик-дипломат,

Не домагав на брак енергії

Та залюбовання в війні, а також дару

Пановання та лякання підвладних;

Натомість деколи йому робили закид

Із надто лагідного карання

Свавільних, непослушних та упертих.

Сенат вагався відібрать одному

Уряд, який держав він по закону,

А передать одному власть обох,

Що королівську власть перевищати мала;

Було побоювання деяке й тому,

Що Клелій може образитися

Тим, що його до уряду нового

Не гідним признано, немовбито сенат

Чіпає честь його й йому нічого

Не полишається, як відмінить

Свої засади, стати на чолі народу

Й перевернуть державу горі дном.

Коли всі так побоювались явно

Те висловить, що думалося всім,

І довгий час так мовчанка стояла,

Найстарший і найповажніший між

Бувшими консулами висловив

Свій погляд, щоб, лишаючи обом

Тим консулам однаку честь, просити

Їх, аби найгіднішого з-між себе

До того уряду самі вказали.

Він висловив се так: «Коли сенат

Вже ухвалив і так рішив народ,

Що власть державна на одного мужа

Перейти має, то лишаються

Дві точки до старанного обдумання

Та застанови, хто ту необмежену

Самовласть сам-один дістати має,

А зглядно котра з законних державних

Властей його іменувати має.

А коли стало в нас на тім, що з двох

Досі при владі бувших консулів

Один чи то по зреченні свойого

Товариша, чи жеребом ізбраний

Іменувати має римлянина,

Що на його нам міродайний погляд

Найліпше та найкорисніше буде

Завідувати справами держави.

Між королів, яких установляли

За самовлади королівської

Звичаєм із усіх сенату членів

Для вибору будущого регента,

Тепер не треба, бо держава має

Вповні всі органи своєї власті».

Сей внесок похвалили всі присутні,

Потім устав іще один сенатор

І мовив: «Думаю, о сенатори,

Що ось що ще додать до внеску треба:

Держать тепер державну керму нашу

Достойні два мужі, від яких ми,

Мабуть, не знайдемо ніде гідніших.

Тож виберім одного з них ось тут

І поручім йому іменувати

Свого товариша диктатором,

А другому велім приняти вибір.

Самі вони нехай поміж собою

Найдостойнішого визначують,

Щоб їм обом була однака радість,

Одному, що товариша свойого знов

Признав за найгіднішого,

Другому те, що виказав товариш

Його достоїнства і всіх переконав.

Одно і друге радісне й почесне.

Я знаю, що й без мойого додатку

Вони так само б поступить рішили,

Та ліпше, як по-мойому се вчинять

Тим більше, що те теж пожадане всім іншим»

Се видалося всім розумним дуже,

А що ніхто більш жадного додатку

Не додавав, його й затверджено.

Та консули, одержавши повновласть

Самим визначувать, хто з них обох

Здібніший до панування, вчинили

Таке щось незвичайне й дивовижне,

Чого ніхто з людей не ждав від них.

А, власне, кождий заявляв, що сам він

Не здібний до панування, але

Його товариш здібностями всіми

Наділений. Весь день ізгаяли

Вони, силкуючися переперти

Один другого, вичисляючи

Заслуги та прикмети свого друга

Й на тім настоюючи, що посади

Ні один не прийме.

Усі присутні

На тім засіданні в великім клопоті

Були та розійшлися без ухвали.

А як після засідання сенату

Зійшлися свояки й приближені

Двох консулів та й ще найповажніші

3-між сенаторів, напустилися

На Ларція, штурмуючи та просячи,

Аж пізно в ніч, толкуючи йому,

Що весь сенат поклав на нього всю

Надію й що відказ його з посади

Державі може вийти ще на шкоду, –

Та він стояв на своїм незрушимо

Й благав сенаторів одного за другим,

Аби зіставили його в спокої.

А як на другий день зібрався знов

Сенат і Ларцій по-вчорашньому

Супротивлявся виборові свому,

Піднявся Клелій з сенаторського

Свойого крісла, йменував його

Диктатором, як межикоролі

Колись іменували королів,

І теж зложив уряд свій консульський.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 235 – 238.