Епідемія холери

Іван Франко

Як бачимо, погляди Федоровича на новий сойм в перших початках його присутності були далеко не оптимістичні. В листах від любимої жінки він находив відраду і заохоту до витривання.

«Згадуєш, – пише д[ня] 4 вересня пані Кароліна, – що, може, швидко знов побачимось, так як би се було для нас пожадане. Але я тепер не бажаю, щоб ти відривався, поки не удасться тобі узискати що-небудь для краю пожиточного, бо яко щирий друг признаюсь тобі, що для тебе се потрібно далеко більше, ніж для не одного іншого. Адже ж знаєш, що – як тато каже – багато маєш ворогів, котрих би я хотіла заставити інакше мислити і говорити о тобі. Вони думають, що ти тільки за славою гониш – ті діти»!

А в п’ять день опісля пише пані Кароліна:

«Твій лист з д[ня] 2-го, в соймі писаний, засмутив мене. Відголос того самого твого чуття звучить і в дневниках. Що то та депутація так слабо зрозуміла своє важне покликання! Вони там бавляться, між тим коли нас тут роздори шарпають і весь край ослаблений до вас звертає очі. О, щоб тобі бог допоміг і ти сильним голосом причинився до висвободження свого краю! Не числи на вінки і оплески, бо тих тут ніхто по справедливості не дістає, але зважай на голос совісті і надгороду у бога, коли принесеш пільгу загалові».

Однако ж, помимо так нерожевого успосіблення, Федорович в тих днях і в соймі не дармував. З листів від знакомих, одержаних при кінці серпня і з початком вересня, дізнавався він чимраз більше страшних вістей о холері, котра безупинно ширилася по всхідних повітах краю. Зберемо тут той матеріал докупи яко причинок до сумної історії 1848 року. І так ще 27 серпня писав Сичеський із Чернівець:

«Отсе ми пережили тут дуже сумні часи. Від 15 липня сильно лютилась холера; вмерло звиш 1 000 люда на 18 000 людності города Чернівець з передмістями. Від 8 днів слабість унялася, і тепер рідко вже появляються случаї смерті, зате по селах пошесть тим сильніше панує. Урядові рапорти подають далеко замалі числа, бо не всі случаї смерті доходять до відома властей».

А вже слідуючого дня пише з Грималова Гіцкевич:

«Чути, що в Тернополі холера страшно лютилась; говорять, що вже около 1 000 людей померло там на ту страшну слабість, але се може бути пересадне. Тепер там дуже пусто, – маєтніші повтікали, склепи позамикані».

Того ж самого дня пише і Айгнер з Грималова:

«Холера у нас від 21 начала дуже панувати. Одинадцятеро людей, між котрими 6 християн та 5 жидів, померло. Холера убиває дуже швидко, ледве 3 до 4 години подовжить. В Тернополі вмирає 30 – 40 люда денно; в Грималові до кінця ориня на 4 000 людності вмерло 24».

Можна собі подумати, якою тривогою наповняли ті вісті серце Федоровича о життя любимої жінки і дітей, тим більше, що о якій-небудь помочі лікарській не було нічого чути, а одинокий лікар грималівський, Франкфуртель, легко міг прийти в положення неможності до несення помочі його родині. Тривога о власну родину дала йому пізнати смертельну тривогу тисячів інших родин в його повіті, ще менше маючих надії на лікарську поміч в разі нападу страшної недуги. Се спонукало Федоровича до внесення д[ня] 5 вересня слідуючої інтерпеляції до міністерства справ внутрішніх:

«Одержав я почасти листовно, а почасти з статті, поміщеній в «Wiener Zeitung» з д[ня] 31 серпня відомості о тім, що холера страшенно шириться в Тернополі і в сусідніх громадах (картини тих спустошень я не хочу тут малювати, – змальована в повищій статті урядової газети згідно з моїми відомостями). Щоб не тратити часу, звернувся я до вис[окого] міністерства з просьбою, щоб в дотичних округах не тільки не хибло лікарської помочі, але також щоб з кас урядових видано потрібні задатки для позакладання больниць. Мене запевнено, що все те якнайшвидше буде зроблено. Але отсе наново завзивають мене мої комітенти, щоб їм донести, що в тій справі зроблено і що я сам удіяв. Для того-то я вважаю своїм обов’язком яко посол міста Тернополя запитати міністерство:

1. Чи вже видано розпорядження, щоб не тільки саме місто, але й окружні громади одержали потрібну лікарську поміч, так як тамошні лікарі почасти перетяжені, почасти недостаточні, а почасти й самі занедужали?

2. Які розпорядження і які старання пороблено, щоб ті громади, котрі не суть досить великі, могли з каси державної одержати потрібні (на лікарів і больниці) задатки грошові?

3. Позаяк місто Тернопіль, оскілько мені бачиться, не жиє в найліпшій гармонії з магістратом, то вважаю своїм обов’язком запитати, чи міністерство зарадить що-небудь. щоб вдоволити справедливі бажання тамошніх горожан?»

На ту інтерпеляцію, так реальну по своєму змісту і умірковану по тону і визначаючуся тим дуже корисно з-поміж множества пустих і загонистих інтерпеляцій інших послів, відповів міністр справ внутрішніх Добльгоф:

«Що міністерство зарадило взглядом холери, те завтра буде випечатано в «Wiener Zeitung», де також буде поміщене докладне справоздання о стараннях уряду, щоб улагодити те нещастя в Галичині. Міністерство вислало туди 12 чи 15 лікарів, всі свідомі мови крайової, за ними в короткім часі послідує новий транспорт. Один радця міністеріальний з міністерства внутрішніх справ поїде особисто до Галичини, щоб наочно переконатися о тамошніх відносинах санітарних. Також лікарі, вислані перед тим до Шлезка, упоравшись там, поїдуть до Галичини. Властям окружним наказано постаратись о больниці. а також о засмотрення громад в живності, так як пануючий в многих околицях голод дуже допомагає ширенню холери».

Окілько і як були виконані ті міністеріальні розпорядження, сього ми не знаємо. В Тернопільщині около половини вересня холера почала притихати; д[ня] 10 вересня пише Айгнер Федоровичеві:

«В нашім Грималові стан здоровля стається чимраз більше потішаючий, – були такі дні, в котрі ніхто ані не вмер, ані не занедужав. Зате в Скалаті холера змоглася. Хтось там скалатським міщанам сказав, що холера буде там тривати аж до коляди, – так що робити? – давай колядувати! Так колядують і кричать, що вечорами аж місто ходором ходить».

Рівночасно з обіцяним совітником міністеріальним виїхав до Галичини і посол Фішгоф, щоб наочно переконатися о знищеннях, які тут поробила холера. Д[ня] 25 вересня ось як пише о його приїзді Айгнер:

«Перед моїм приїздом до Тернополя був тут Фішгоф з Відня (значиться, десь між 15-го вереснем). Тернопільська рада народова урядила для нього снідання, де багато бесідувано о політиці і підношено численні тости за німців і поляків. Звідтам удався він до Чернівець. Його відвідини в Галичині мають, здається, значення більш політичне, ніж тикаюче холери, о котрій він тільки мимоходом спом’янув».

Заключимо ті виписки про холеру в Тернопільщині нотаткою Бавера, після котрої «в Грималові числять померших на холеру звиш 136 люда» (лист з 29 вересня).

Примітки

Добльгоф Антон (1800 – 1872) – барон, австрійський державний діяч, поміркований ліберал, з 1848 р. міністр торгівлі (травень), і міністр внутрішніх справ (липень – жовтень).