Промова у справі жидів

Іван Франко

«Мої панове. Я знаю, що високе згромадження отсе вже третій день занимається сим дуже важним предметом, але не можу наперед приречи, що бесіда моя буде коротка, бо я не числив своїх слів; але можу запевнити вас, що буду строго держатись предмета і що забираю слово для ради самої речі, а не з жадного іншого згляду. Многі панове бесідники висказали тут дотично жидівського податку такі речення, проти котрих я мушу виступити; поставили твердження, в котрих попросту находжу суперечності; впрочім цілу річ загалом трактовано з такого становища, з котрого б я не хотів, щоб її трактовано; а вкінці бачу, що навіть проти проекту комісії фінансової поставлено внесок. Проти всього того я мушу виступити, а то тим більше, що походжу з краю, на котрий припадає найбільша часть жидівського податку, а се єсть доказом, що в тім краю находиться найбільша часть людності жидівської. Звісна річ, що в нашім краю жиди становлять найбільшу, переважаючу часть людності містової. Я досить докладно познакомлений з їх обставинами. Не буду тут наводити всіх спеціальностей, але коротко ткну тих точок, котрі вже досі були порушені.

Один впов. посол хотів тут поперед всього твердити, що в оподаткуванні жидів міститься певна нерівність, а то нерівність на користь жидів самих. Сьому мушу я попросту заперечити; я хочу доказати, мої панове, що жиди платять всі податки, які платять всі інші мешканці краю, щонайменше у нас, і що натомість платять многі податки, котрих інші горожани державні не платять. Коли жид має грунт, платить податок ґрунтовий; але се рідко лучається, бо жиди мало мають грунтів. Коли має дім, платить податок домовий, коли споживає що-небудь, підпадаюче під загальний податок консумційний, то платить акцизу так, як і кождий інший мешканець; а коли затруднюється яким зарібком, то платить податок зарібковий, і то, бодай у нас в Галичині, зовсім не в меншім вимірі, як всякий інший зарібник, а коли б йому часом і крихту менший вимір накладано, то думаю, що се не його вина, але урядника, котрий се зробив і запевно не задармо зробив.

Була тут умова й о квартирунках військових. Можу вас запевнити, що в тім взгляді жид не тільки не дізнає ніякої ласки, але підлягає острішому квартирункові, ніж інші. Отсе приходять цивільні і військові кватирмахи і торгуються з жидом, чи кватирувати у нього в помешканні вояків, чи ні; коли той торг скінчили, бух, жадають від нього ще другої кватири, а то окремої кватири, – а коли тут не зуміє відкупитись ані відпроситись, то остаточно, і то в найбільшім числі случаїв, так як у нас, де стоїть кіннота, накують йому до гостиниці, одинокого джерела його зарібку, велике число вояків, котрим він надто ще нараз мусить давати солому і світло. Не можна затим сказати, що жид в тім згляді дізнає якогось привілею, бо коли поносить всі податки, які другі поносять, то що ж тут за ласка йому діється?

Але, мої панове, він платить ще й такі податки, яких другі не платять, а котрі випливають з його окремішнього положення. Вже той сам п. посол сказав тутечки, що жиди по більшій часті скопичені по містах. Се і у нас так само, – з сіл вони по найбільшій часті були виключені, не сміли набувати селянських посілостей та домінікальні грунти, тільки з такими ограниченнями, котрі майже рівнялися неможливості. Для того мусили переважно стіснюватись докупи по містах. Правда, бувало дуже часто, що жиди находилися й по селах, по більшій часті в корчмах, але, мої панове, з початком кождого року публіковано острі укази, забороняючі їм під тяжкими карами пробувати по селах, затим їздили від села до села окружні комісії, а що з того виходило? Жиди по селах оставались, як були, але nota bene, не без певного податку толераційного.

Скопичені по містах, вони не мають ніякого іншого способу заробкування окрім торгівлі. Торгівля залежить від двох речей: від капіталу і кредиту. Єсть се річ природна, що капітал торговельний консолідується в руках поодиноких людей, і таким способом дійшло до того, що з часом по містах найшлось тільки кілько жидів-багачів, грошовитих; всі прочі, 500 – 600, а не раз і більше родин мусили на тім ограничуватись, щоб жичити від багачів гроші, по 50 – 100 зр. на нечувані проценти, около 50 %, ба не раз і більше, і тими грішми торгували. Правда то єсть, що вони не раз відбивали собі ті проценти на селянах (Веселість), але ж остаточно їм не оставалось нічого іншого, а жити потрібно було й їм. Мої панове, запевняю вас з власного доочного переконання: в однім місточку заложив один чоловіколюбець касу пожичкову для жидів, з котрої їм випожичається на рік не більше як 25, щонайбільше по 50 зр., котрі мусять ратами із п’ятниці сплачувати, і то лиш з 4 % річно. Ті люди вважають се бог зна яким щастям, коб тільки дістати тих 25 зр., сплачують в році тих 25 зр. і виживлюють з їх доходу цілу свою родину.

Тепер же представте собі, як можуть ті люди жити! Мої панове, один впов. посол представив нам генто в тій палаті нужду шлезьких мешканців. Коли б я мав його вимовність і не дорожив часом високої палати, то міг би я змалювати вам тут образ бідності жидів, котрий затьмив би собою все, що ви досі чули. Запевняю вас, мої панове, вони так пригнетені під зглядом фізичним і моральним, що нужда многих інших людей може ще зватися добробутом супротив їх нужди. Вони бідні під зглядом одежі, бо їх діти бігають по більшій часті голі, а коли й бувають одіті, то одіж та єсть так брудна, що око чоловіколюбця з обридження мусить від неї відвертатися, від того виплоду толеранції. (Одобрення.) Вони бідні під зглядом помешкання, бо їх помешкання по більшій часті гірші від стаєнь. Вони бідні під зглядом поживлення, бо те заледво вистарчає, щоб їх удержати при житті. Відси їх каліцтва і болізні. Вони виставлені й на холод. Селянин або має дрова з панського лісу, або має солому, заробляє собі вимолотки, але жиди не мають за що купити собі опалу і мусять терпіти студінь, і справді терплять з резигнацією, їм тільки властивою, котру мало хто знає. (Браво!)

Мої панове! Серед таких обставин нужди і вбожества мають вони ще бути оподатковані? Мають платити податок від м’яса, ті самі, котрі не мають за що купити собі світла! І се називається жидівський податок! Ні, мої панове, се єсть правдивий жебрацький податок! Він спадає не на багатих, але спадає по найбільшій часті на бідних. На багатих не спадає також для того, бо податок сей побирається способом видержавлювання (durch Verpachtung), а державцями суть прецінь самі багачі, котрі не платять нічого, а весь тягар звалюють на бідних. Сказано тут також, що сей податок рівняється податкові доходовому. О тім я й говорити нічого не хочу. Адже ж о податку доходовім там тільки може бути мова, де єсть якийсь дохід. А жиди по більшій часті не мають зовсім ніякого доходу, вони не мають навіть зручності і сили, потрібної до якого-небудь зарібку, бо їм досі навіть не позволялось працювати! (Веселість.)

Один п. депутований зробив тут закид, що прецінь же все багатство сконсолідоване в руках жидівських. Ну, се правда, що деякі між ними багачі, але ж оподаткуймо тільки їх. Єсть се ще один доказ, промовляючий за якнайшвидшим запровадженням податку доходового, котрий затяжить на тих, що щось мають, а не на тих, що нічого не мають. Мої панове, нехай мені буде вільно при тій спосібності ще один предмет порушити. В посліднім часі велика часть жидів у нас позаключувала контракти взглядом права пропінаційного. Вість о знесенні примусу пивного і горілочного навела тих людей на хибну думку, що й саме право пропінації зістало знесене, що прецінь зовсім не має місця. Я користаю з сеї спосібності, щоб перед вис[окою] палатою об’явити, що вони ошибаються, що право пропінаційне не зістало знесене, і се нехай як жидам, так і християнам служить за спростування, а нам за осторогу, що закони повинні бути ясно і виразно стилізовані.

Хочу тепер сказати дещо про становище, на якім ту справу постановлено. П[ан] міністр фінансів в своїм предложенні сказав, що й сам він переконаний, що сей податок містить в собі несправедливість і стоїть в суперечності з першими основами конституції і гуманності. Тішить мене, що п. міністр висказав се переконання. Стара система на тій точці справді поповнила великий блуд. В р. 1846 ожидали у нас жиди загально, що через знесення того податку вірність їх буде надгороджена; сього не зроблено. Жиди почали міркувати, чого їм можна надіятися, і тепер з тим більшим запалом повстали за нові порядки, бо були переконані, що тепер на основі рівності всіх прав узискають те, чого давніше не могли узискати. Думаю затим, що маємо й політичну причину, для котрої податок жидівський мусимо знести.

Дальше висказав тут і міністр фінансів свою увагу, що знесення жидівського податку ще й тепер стрічає трудності. Правда то є, що ми не зробились через ніч багатшими, ніж були перед тим. Посеред найглибшого супокою в протягу 30 літ не були ми в стані так упорядкувати свої фінанси, щоб можна було без ущербу знести жидівський податок. А чи стали ми тепер багатші. Мої панове, я скажу, що так, ми стали багатші, бо маємо волю знести всі несправедливості, без всякого взгляду на фінанси, а тільки з тим одиноким зглядом, що се несправедливість!

Вже один посол з Галичини (Дилевський) зробив тут увагу, що недобір, який би мусив повстати по знесенні жидівського податку, може бути покритий цілковитим або частковим знесенням стражі фінансової. Правда, п. міністр фінансів сказав, що страж фінансова потрібна для пильнування границі. Ну, на се я відповім, що та сама причина існувала й давніше, коли прецінь стражі фінансової ще не було. Дальше каже і міністр фінансів, що страж фінансова потрібна для охорони інших монополів, як тютюну і пр. Ну, мої панове, ми знаємо, як діло стоїть за тими монополями; ми знаємо, що найбільша часть між ними більше коштує, ніж доходу приносить. Дальше, що страж фінансова потрібна до чування над податком від горілки. Незважаючи вже на те, що ті панове ціле літо не мають нічогісінько до роботи, бо ґуральні в ту пору позамикані, то й надзір над тим податком легко може статися злишнім через запровадження умови (Abfindung).

Мої панове, я не хочу руйнувати, я хочу будувати. Я в засаді є за тим, щоб екзекуційна власть була сильна, та щоби силою, рішучим і енергічним поступуванням могла положити запору чимраз більше на ширячомуся розлюзованні. Але я мушу одверто признатися, що коли будемо надто уперто держатися постанов старої системи, осудженої голосом цілого народу, то дамо підставу до можливого підозріння, як коли б ми в певнім згляді до старої системи знов хотіли повертати. (Одобрення серед лівиці.)

Звертаюсь тепер ще до високої палати і прошу в імені тих, котрих я не безпосередньо заступаю, щоб без всяких інших зглядів на фінансові і тим подібні обставини, а тільки з взгляду на правду і на засаду рівності сей податок сейчас же був знесений».

Бесіда Федоровича о жидівськім податку, одинока мериторична бесіда в його короткій парламентарній діяльності, була заразом одною з найкращих і найосновніших бесід, держаних в тім же парламенті. На ню покликувались пізніші бесідники, як Дилевський і Шузелька, і з неї ми можемо догадуватися, якою парламентарною силою був би стався Федорович в часах спокійніших, коли б обставини дозволили були соймові взяти під обраду самі приписи конституції, а також економічне положення поодиноких провінцій, для котрих-то справ, як ми бачили з його листів, він від самого початку постановив себе резервувати.

І в Галичині бесіда та, особливо між жидами, зробила дуже корисне враження. «Пан Федорович починає рушатись», – говорили радісно тернопільські жиди Гіцкевичеві. Дня 6 жовтня рано о 9-тій годині писав Федорович до жінки: «Податки жидівські знесені. Тішить мене, що й я міг до того причинитися. Коли б не поляки, то було б не перейшло. Так ото сей народ вільний, – о, коли б тільки показався сього гідним». Ну, надто гідним сього він не показався, а спеціально самому Федоровичеві напсували жиди багато крові. Чи ж диво, що кільканадцять літ опісля, видячи руїну, до якої жиди приводять народ, Федорович з глибини серця жалівсь:

В поля, в хати жид іде…

Тепер жидівська голота

Бере цвинтар на вигін…

А вже прецінь, може, час,

Щоби і жид щез від нас!

Примітки

Шузелька Франц (1811 – 1889) – австрійський публіцист і ліберальний політичний діяч, у 1848 р. депутат франкфуртських національних зборів, належав до лівого крила депутатів австрійського рейхстагу.