Питання знесення панщини

Іван Франко

Між тим в соймі вже звиш місяця велася бурлива дебата над внеском Кудліха о знесенні панщини і всіх з панщизняного зв’язку випливаючих данин і повинностей. До того внеску з різних сторін поставлено 37 поправок, котрі або розширювали, або ограничували його, а особливо орікали, чи знесення має бути безплатне, чи за індемнізацією і хто має ту індемнізацію платити. Почуваючи велику важність того внеску, Федорович готовився д[ня] 21 або 22 ориня також забрати голос в тій справі; в листі до жінки з д[ня] 21 серпня пише виразно: «Нині або завтра буду держати першу бесіду з мовниці о трудних питаннях», а між паперами його найшли ми справді кілька разів переписуваний, доповнюваний і черканий очерк тої бесіди, котра однако ж виголошена не була, – для того ми й подаєм її в примітці в дослівнім перекладі.

Вже з того очерка бесіди в справі знесення панщини можна міркувати, яке становище заняв Іван Федорович при голосуванні над внеском Кудліха і пододаваними до нього поправками. Голосування те протяглося около двох тижнів, головно задля того, що роздразнені партії запровадили спосіб іменного голосування над кождою справою.

«Скажу вам щось смішного, – пише о тім сумнім явищі Федорович до жінки д[ня] 2 вересня. – Ото зажерлись ми з другою партією і на злість голосуємо поіменно, щоби себе взаємно нудити: вони зачали, ми кінчимо, раз вони, а раз знов ми жадаємо того способу голосування, а всі з того сміємось, – а люди чекають спасенія від нас».

Ті послідні, з глибини душі пливучі слова дуже добре характеризують Федоровича, повного щирих бажань і намірів і вкиненого в вир, серед котрого він мусив чутися безсильним. В листах поіменно голосуючих послів стрічаємо його голос, відданий за індемнізацію взагалі [Verhandlungen des oesterreichischen Reichstages und auch der stenographischen Aufnahme], за фатальною для Галичини поправкою Смольки [Verhandlungen, т. II, 166], орікаючого, щоб індемнізація плачена була по провінціях з фондів крайових (не державних), а на підставі котрої правительство швидко опісля й галицьку індемнізацію вкинуло на плечі галицькій людності наперекір виразній постанові первісного цісарського патенту з 18 цвітня 1848, орікаючого, що індемнізація буде панам заплачена з фонду державного.

Перше рішуче виступлення Федоровича на арену парламентарну датується з д[нями] 1 і 2 вересня. Голосування йшло над поправкою Ляцеля до внеску Кудліха, а іменно о знесення т[ак] зв[аного] горілочного і пивного примусу (Bier- und Branntwein-zwang). Звичай примушувати підданих до купування пива і горілки у їх дідича існував не тільки в німецьких провінціях; знаний він був і в Польщі бодай в XVIII віці, але се не була установа ідентична з установою пропінації, котра регулювала не консумцію, а продукцію горілки. Отже ж, при дискусії над поправкою Ленера зійшла зовсім природно бесіда на то, чи Bier-und Branntwein-zwang єсть то само, що пропінація, чи ні, і чи, касуючи той «примус», касується тим самим і пропінація, чи ні. Зробився великий галас в залі соймовій. Доктринери вроді Борроша жадали, щоб касувати все загалом, що тільки ограничує яку-небудь свободу. Тоді між іншими виступив і Федорович з коротенькою, але маркантною мовою, вказуючи властивий обсяг предмета і спосіб його трактування.

«Я вибраний послом з міста, котре відносин панщизняних не знає, а проте знає право пропінаційне, котре приносить йому 50 – 60 тисяч зр. к. м. Чув я, як посол Кудліх ставив свій внесок і як раз у раз при тім говорилося о зв’язку підданськім, тож думаю, що право пропінаційне повинно становити предмет осібної дебати. Адже ж бачите, що право се з зв’язку підданського не випливає, а само собою належить до найважніших і становить ще більшу часть національної власності, ніж досі покасовані тягарі. Наша рада державна має право все зносити і все установлювати, окілько що признаєть потрібним, але все те повинно робитися осібними ухвалами, а не так загалом, причім грозить небезпеченство, що найважніші права були б покасовані без ніякої дебати!

Против того я протестую. Після моєї думки сей предмет не належить до речі в нинішній нараді».

Хоч і як дразливою справою мусимо вважати те право пропінаційне, то все ж таки признати треба, що Федорович заняв в тій дебаті становище і формально, і мериторично зовсім коректне. Він не виступає, яко защитник права пропінаційного, хоч, безперечно, з знесенням того права його власні інтереси були б дуже потерпіли; він згори признає, що рада державна може і те право знести, але, з другого боку, остерігає перед сумаричним трактуванням справ різнорідних і перед рішенням справ необговорених і невияснених.

З того погляду треба розуміти сей і слідуючі його виступи в справі пропінаційній, а не робити з нього, як деякі поверховно з ділом познакомлені творять, гарячого защитника пропінаційного привілею. Коректність Федоровичевого становища признав і сам внескодатель поправки Ляцель, котрий в протягу дискусії відступив від своєї поправки. Але страсті партійні вже були знов розгорілися. Посол Демель приняв поправку Ляцеля на себе і перепер її голосування; більшість показалася по його стороні. Не треба, мабуть, і додавати, що руські і мазурські хлопи, як один муж, голосували за тою поправкою – примус пивний і горілочний знесено.

Розуміється, що в кругах інтересованих се викликало велике занепокоєння і особливо міста і дідичі – властителі пропінацій в Галичині, Чехах, Моравії і др. підняли ропіт. Зараз на другий день посли дотичних інтересованих груп внесли протести, а іменно, перший протест вніс сам Федорович в слідуючих словах:

«Вчорашньою ухвалою високої палати принято другу часть поправки посла Ляцеля до поправки посла Ціммера (до внеску Кудліха). Позаяк не означені ближче слова Bier-und Branntwein-zwang в міру різнорідних провінціальних відносин допускають крайнє різнорідне толкування, а затим і постанови закону, котрий евентуально опреться на тій ухвалі, допускаючи різнорідне толкування, могли б загрозити існуванню таких прав, о котрих в цілій дебаті не було і споминки і котрі затим не можуть бути субсумовані до постанов сеї ухвали, то застерігаюсь отсе тим нинішнім протестом против всякого такого толкування спімненої ухвали, котре би права многих виборців, а іменно права міста Тернополя в чім-небудь могло нарушите і прошу рівночасно комісію, котра має бути вибрана, щоб повзяту ухвалу о знесенні пивного і горілочного примусу ближче означила і в такій формі виразила, котра би не допускала ніякого сумніву, ніякої самоволі в її толкуванні, причім застерігаю собі також конечні пояснення, а то тим більше, що й сам посол Ляцель цофнув свій внесок для ближчого вияснення, так що продовження дебати над тим внеском могла тільки висока рада державна ухвалити, а ухвали такої на ділі не повзято. Відень, д[ня] 2 вересня. Іван Федорович, д-р. прав».

Другий протест против розтягнення передоднішньої ухвали на міста, де пропінація не випливала з відносин підданських, внесло 94 посли з міст, між котрими стрічаємо імена Гельферта, Пражака, Палацького, Вержхлейського, і др. Федорович також підписав сей протест. Позаяк протести ті, раз внесені, пропали, як камінь в воду, то Федорович intra parenthesim ще раз повертає до тої справи в бесіді о жидівськім податку на дню 5 жовтня, о котрій ось що пише до жінки в листі д[ня] 6 жовтня:

«Говорив я о жидах і при тій спосібності приплів згадку о нашій галицькій пропінації в тій цілі, щоб слова, висказані в раді державній, успокоїли край; бо ж очевидно, коли рада державна признала мої слова, то се найліпший доказ, що пропінація не скасована. А то, коли ухвалено було скасувати Bier-und Branntwein-zwang, галицькі пани дуже тим перетривожилися, думаючи, що се скасовано пропінацію».

Отсе єсть все, що з находячихся у нас під рукою матеріалів можна було зібрати о виступленні Федоровича в справі пропінаційній.

Для характеристики розправ ради державної над внеском Кудліха і того інтересу, т. є. загального знетерпливлення, яке ті розправи збудили в краю, а особливо в Відні, подаємо тут уступи з віденського сатиричного листка «Wiener Charivari. Katrenmusik. Politisches Tagesblatt für Spott und Erust mit Karrikaturen», котрий тоді був органом німецького радикального сторонництва і мав великий вплив на загал. В ч. 49 з д[ня] 13 серпня подає «Шаріварі» Короткий перегляд поправок до внеску Кудліха о знесенні зв’язку підданського.

Пос. Кавчич: Всі підданські зобов’язання зістають знесені, а панам за те має держава понапихати кишені.

Пос. Гляйзбах: Панщина зноситься. Але «цілую ручку вельможного пана графа» має остатись і надалі аж до дальшого розпорядження.

Пос. Гайнерль: Відносини підданські мають вправді скінчитися, але не нараз, а поволеньки, приміром в такім темпі: Immer langsam voran! Immer langsam voran! Das professor Heinerl noch kommen kann!

Габрі, Шторц, Пінтровський: Назва «підданий» повинна бути зовсім вимазана з словника німецької мови. Кождий словник, в котрім від нинішнього дня та назва появиться, мусить бути сконфіскований яко реакційний. Хто скаже те слово, зістане в три погибелі закований (Krasum geschlossen). Тільки Стадіон і Гляйзбах можуть в самотніх хвилях самі до себе те слівце шептати.

Троян: В другій стрічці, третім параграфі випущена точка над і. Вношу, щоб висока палата по зрілій зостанові ухвалила додати ту точечку.

Вакано: Висока палата ухвалить, що відносини підданські мають перестати.

Полячек: Щоб відносини підданські перестали, ухвалить висока палата.

Догіяк: Перестати мають відносини підданські – висока палата ухвалить.

Ціммер: Проч з примусом пивним! Впрочім, нема нічого злого.

Ляцель: Ні! Ще одно зло єсть: примус горілочний.

Герндль: Жодного відшкодування! Що там відшкодування! Батоги замість відшкодування. Ставлю внесок, щоби дідичам повіддавати всі ті буки, котрими вони своїх підданих трактували. Sakkerment – nochamal, жодного відшкодування, раз кажу!

Ганцволь ставить внесок, щоби вибрати комісію для стравлення (Verdaungs Kommission); її першим ділом мусило б бути стравлення всіх тих поправок. Стадіон і Нейман мусили б без супереки бути членами тої комісії, бо вже многосторонньо доказали, як багато потрафлять стравити.

А в ч. 69 з д[ня] 7 вересня, вже по скінченім голосуванні над внеском Кудліха, пише «Шаріварі»: «А ось тут бачите засідання ради державної, на котрім ухвалюють, що хлоп також єсть чоловіком, тільки що за те мусить заплатити відшкодування».

Розправа над внеском Кудліха була першою важнішою працею нового сойму і показала всі його добрі і злі прикмети. Годі заперечити, що злі – особливо в виду множества важних питань і в виду чимраз тяжчих внутрішніх обставин держави – переважали над добрими. Доктринерство і пустий формалізм найбільшої часті бесідників псували добрі починання немногих людей з ясними поглядами. Дискусії над кождою дрібницею затягались в безкінечну довготу, розогнювали партійні і національні пристрасті. Взаємні підозрівання нерідко доводили до скандалів, особливо наші бідні руські мужики-посли були предметом частих і пристрастних громів зі сторони польської партії.

І так на однім засіданні посол Губицький публічно оскаржив Стадіона, що намовляє руських селян, не розуміючих німецької мови, голосувати так, як йому подобається, а пос[ол] Сераковський «найвищий муж в соймі, з фізіономією чесного різника», як його характеризує віденський фейлетонист [Reichstags-gonnerie. Geschriebene Porträts der hervorragend sten Deputierten des ersten österreichischen Reichstages. Wien, 1849], засів навмисно «на горі правиці», відки би міг арговим оком пильнувати селян-послів перед всякими можливими покусами з боку Стадіона. Непотішний образ того сойму і соймового життя рисує нам і Іван Федорович в листах до жінки; і так пише він д[ня] 2 вересня:

«Пишу в соймі і о соймі. Граємо комедію, якої навіть діти довго грати б не хотіли, така нудна. О ніщо, о чисте ніщо говоримо вже звиш тижня. І так, я жінку, дітей, господарство покинув, щоб тут робити менше ніж нічого! Тут тиша, – як довго ще потриває, богу відомо. А знаєте, як ми тут жиємо? О сьомій п’ю каву, по восьмій іду до виділу, відтам до сойму, а там сидимо – як ось нині – до четвертої або п’ятої без їди».

А д[ня] 5 вересня так продовжує:

«Сторонництва в соймі доперва формуються, але щиро і коротко вам кажу, коли б о то не йшло, щоб я не був першим виступаючим з сойму, то вже давно я був би назад у вас. В тім міститься все проче. То страх, що тут за гамір! Нині інтерпелювали міністрів – аж волосся на голові стає слухати, що тут говориться. Говір, писати трудно».

Слідуючого дня: «Нині цікаве було засідання: Republik zu Monarchie?»

Примітки

Право пропінаційне – монопольське право магнатів і шляхти на виробництво і продаж горілки в своїх маєтках. Було поширене у шляхетській Польщі і феодальній Литві та на загарбаних ними українських і білоруських землях у XIV – XVIII ст. У Галичині пропінаційне право скасовано у 1889 р.

…урбаріальний податок… – тобто повинності, встановлені так званим урбаріальним патентом австрійського імператора Йосифа II 10 лютого 1789 р. для феодально залежних селян.

Гельферт Йосиф Александр Фрідріх (1820 – 1910) – австрійський реакційний державний діяч та історик, професор права в Краківському університеті, депутат австрійського парламенту.