11. Думки сенаторів про умови миру
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Сервій Сульпіцій не перечив тому,
Що справу слід полагодити миром
І давнії умови відновити.
Але латини вже давніш не раз
Ламали договори, а не вперве
Тепер. Помилувати треба їх,
Се певна річ, хоча вони все будуть
Тим заставлятися, що їх дурили
Та силували, як не раз уже
Давніше се чинили, але треба ж
І покарати. Задля їх свояцтва
Їм можна дарувать життя й свободу,
Та половину їх грунтів, проте,
Їм треба відібрать, до них же римських
Наслати колоністів, що з доходів
Грунтів тих житимуть, і доглядати
Самих, щоб жадних неспокоїв не чинили.
Остріше ставив діло Спурій Кассій;
Стояв на тім, щоб зруйнувать міста,
Та ось якими оправдував словами:
«Дивуюся тих простодушності,
Що впоминають нас, аби ми їх
Провини всі безкарно полишили,
И не хочуть зрозуміти, що лиш їх
Вкорінена та незнищима зависть
Супроти зросту міста нашого
Спричинює, чому вони війну
Одну за другою на нас наводять,
Велить нам сподіваться, що ніколи
Тих хитрих поступків супроти нас
Не збудуться по своїй добрій волі,
Доки їх душі опановані
Отою пристрастю неситою.
Вона лиш довела їх і до того,
Що завзялись з натугою всіх сил
Піддати місто їм споріднене
Знов деспоту кровожаднішому
Від звіра дикого і для мети тієї
Не завагались опрокинути
Всі договори позаключувані
З покликом на богів, не маючи
Тут інших виглядів, лиш той один,
Що як війна не вийде їм на користь
По їх бажанню, жде їх лиш маленька
Або ж і зовсім жадна, жадна кара».
Він також завізвав сенат узяти
Взірцем діла тих попередників,
Що місто Альбу, від якої Рим
І всі міста латинськії були
Лиш паростями та колоніями,
Скоро спостерегли, що завидує їм
Їх щастя, а безкарність, із якою
В своїх відносинах давніших поступала,
Як заохоту до щораз нових
Та гірших заходів супроти них вживала,
Одного дня рішились зруйнувати,
Вважаючи се нерозумним ділом
Не мати милосердя над такими,
Що допустились лиш незначних блудів,
Але не мститися на тих, що кривд
Найбільших допускаються й непоправимих.
«Се глупота велика та безглуздість,
Не людяність та помірковання,
Коли ми зависть матірного міста,
Незносною признавши, поступили
Так радикально, а тепер зносили б
Такую зависть соплеменників,
І якби тих, кого в малозначущих
Пригодах ворогом признали ми,
Караючи, міста їх руйнували,
А ворогів, що найлютішу нам
Ненависть виявили, не скарали».
Сказавши се, він вичислив усі
Латинів зради та відступства, показав
Число велике тих римлян, що згибли
В війнах з латинами, й поставив внесок,
Щоб поступити з ними не інакше,
Як із альбанцями поступлено колись:
Міста їх збурити аж до основ,
Їх володіння з римськими злучити,
Жильців усіх, що до римлян прихильно
Держалися, лишить у їх добрі
Та римським горожанством наділити,
А тих, що відпаду причиною зробились,
Що поламали давні договори,
Як зрадників всіх смертю покарать,
Ту ж часть народу, що складається
З нероб і бідолах, нездар, непотребів
Та дармоїдів, повернуть в рабів.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 273 – 275.