8. Вольски вирушають проти римлян
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Постумій наказав, аби ту ніч
Все військо провело на рівнині.
Другого дня він увінчав всіх тих,
Що чим-будь визначилися в тій битві,
Роздав полонених під догляд військовий
І жертву за побіду дав богам.
Ще мав на голові вінець свій жрецький
І клав всепальні жертви на жертовник,
Коли з сторожових станиць на горбі
Гінці прибігли від передньої сторожі
Зі звісткою, що наближається
Вороже військо. Се була і справді
Добірная дружина вольсків, що
Йшла, вислана латинам на підмогу,
Тоді ще вислана, коли борня
Між ними та римлянами й не почалась.
Почувши се, велів Постумій зараз,
Аби всі бралися до зброї в таборі,
Щоб кождий при свої стязі стояв
Уважно, в повнім бойовім порядку,
І ждав, поки він скаже, що чинити.
А вольсків полководці, що прийшли
Зі своїм військом із узгір’я, що
Римлянам зовсім не видне було,
Стояли й дивувались довгий час,
Побачивши долину, повну трупів,
А оба табори ще ошанцьовані.
Та що з валів одного ні другого
Не виходив ніхто із військ ворожих,
То не могли вгадати, що за доля
Тут смерті сім’я сіяла так густо.
Аж як від тих, що поспасалися
При втеці, розпитали весь перебіг
Вчорашньої кровавої борні,
Почали міркувать із нашими
Провідниками, як їм поступити.
Найвідважніші з них були за тим,
Що буде мов найліпше на сих місць
На табір римський рушити, коли ще
В нім многі обезсилені від ран,
Виснажені перенатугою,
А у найбільшої частини з них
Зброя нездала, попритуплювана,
Та пощерблена, та поламана,
А на підмогу свіже військо їм
Ще не прийшло, коли у них натомість
їх власна сила бойова, здорова,
Та вправна, добре уоружена,
Так в боях досвідна, а несподівано
Для тих явившись, що її не ждали
І найсмілішим видасться страшною.
Та розважнішим видавалася
Та штука не так певною, коли
Не забувать, що діло мається
З мужами вправними в воєнній штуці,
Які щойно велику армію
Латинів стерли та здесяткували,
Посміли биться без союзників
І в чужім краю вдатися в рішучу
Борню, де в разі погрому нема
Безпечної криївки. «Ліпше буде, –
Був внесок їх, – коли подбаємо
Якнайшвидше спастися в рідний край,
І се вважати за свій зиск великий,
Як з сього походу та вийдемо без шкоди».
Ще інші висловляли інший погляд:
«Одного ні другого не чинім!
Було би глупо се та нерозважно
Так легко в небезпечний бій вдаваться;
Але було би соромно й ганебно
Так без причини в вітчину втікати.
Одно чи друге з того б ми зробили,
Все б ворогам утіхи причинили,
А ми у табір сей пустий вступім,
Його як стій порядно укріпім,
До бою приготуймо все нового,
А тим часом до інших вольсків шлім,
Воєнних сил в них більше попросім,
Щоб на римлян була в нас перемога, –
Хіба як се не любо буде їм,
То вернемо до рідного порога».
Розумні радники були, та пліхша їх громада;
Перемогла трохи чи не найглупша рада:
«Пошлімо декого з своїх у римський табір
Як шпигунів, а в річі як послів,
Що мають вислідити все напевно.
Ті стануть перед полководцями,
Поклоняться їм низько й заявлять:
«Прийшли ми як союзники римлян,
Прислані федерацією вольсків.
Жаль нам, що прибуваєм аж по битві,
Бо жадна нам або мала лиш вдяка
Дістанеться за нашу добру волю.
Проте ми ставимося перед вами,
Щоб радість виявить на ваше щастя,
Що битву виграли ви так тяжку
Самі та без союзників ніяких».
Так, дурячи облесними словами,
Хай доведуть до того, щоб римляни
Довірилися їм як щирим другам,
Оглянути дали всі шанці й табір,
Так, щоб вони, вернувшися, могли
Сказати нам і ворогів число,
Їх уоруження й воєнні прилади
Та що вони задумують робити далі.
Се все пізнавши, зможемо докладно
Обміркувать, чи ліпше нам жадати
Більшої сили, щоб на них напасти.
Чи й ту, що маємо вже тут, вести додому».
Сей внесок більшість вольсків приняла, –
А як їх вибранців поставлено
Перед диктатора, і введено на збір,
І визнали вони свій заповіт брехливий,
То переждав Постумій добру хвилю,
А потім обізвався так до них:
«Прийшли ви, вольски, тут до нас як други,
В словах облесних наміри зрадливі
Скриваючи. Задумавши зробити
Погане діло, хочете його
Приоздобити назвою приятелів.
Бо ж вольсків федерація прислала
Вас помогти латинам в битві з нами;
А що ви надійшли вже аж по битві
І бачите, що ми їх побідили,
То хочете ще ошукати нас,
Прибріхуючи противенство того,
Що вам хотілося зробить. Та ані
Те приятельство у промові вашій,
Що виявили ви брехливо в міру
Теперішніх обставин, ані ваше
Те твердження про ваш прихід сюди
Не правда, а лише брехня и ошука.
Адже признайтесь, вислали сюди вас
Не з тим, щоб поділяти нашу радість
З нашого щастя, але з тим, щоб наше
Число пізнать, чи ми слабі, чи сильні;
Посли до нас ви тільки на словах,
Направду ж тільки звідуни й шпіони».
Післанці вольсків почали божиться,
Що се лише наклепано на них,
Але Постумій відповів рішучо:
«Не будем гаять часу на балаки.
Ось вам листи від ваших горожан
До вожаків латинських і до наших
Бувших гнобителів, – нехай їх відчитають
І приведуть тих ваших горожан,
Що з ними наші їх переловили!»
Приведено в полон узятих вольсків,
Відчитано листи, а післанці
Ствердили усно, від кого й якими
Поручениями одержали їх.
Тоді преміюй з війська римського
Хотіли кинуться на вольсків із мечами
Як на уловлених на свіжім вчинку
Гидкої шпіонажі. Та Постумій
Спинив їх своїм словом, мовлячи:
«Мужі честиві не повинні ставить
Самі себе зі злими в один рівень;
Ліпше та краще зберегти свій гнів
На тих, що їх післали, аніж на
Послів. А що вони себе одверто
Послами звуть, то краще буде нам
Їх відпустити, аніж повбивати
Тому, що ми пізнали в них шпіонів.
Сим не дамо ми вольскам навіть тіні
Причини до війни, а то б вони
Могли закинуть, що послів ми вбили
Всупереки міжнародному праву;
І не дамо теж іншим ворогам
До закиду хоч би неслушного
Та ні на чому не опертого».
Коли отак втишив обурення
Свойого війська, повелів пустити
Вольских послів, а їм велів вертати
Не оглядаючись та дав у супровід
Шкадрон їздців, що мали провести
Їх аж до табору, який вони займали.
Як лиш ті віддалилися посли,
Велів воякам своїм приготовить
Усе до битви, яка, певно, буде
На другий день. До битви не прийшо,
Бо вольски, носом знюхавши письмо,
Ще в темну ніч покинули свій табір,
І військо їх пішло в свій рідний край.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 264 – 269.