11. Влада сенату обмежена

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Кличуть консули сенат

На дозвіллі міркувати,

Як тих сварів довгий ряд,

Метушню ту вгамувати.

Ухвалили перш усього

Живність тано продавати.

І трибуни, й патриції

Були певні в амбіції,

Що на ній не потерплять.

Ось консули, приладившись,

Із сенатом нарадившись,

Завзялись не допустить

Мимо всіх погроз і крику,

Щоб народ мав власть велику

Й міг її ще приростить.

Певні щодо своїх осіб,

Що законний знайшли спосіб

Плани їхні попсувать;

От і кличуть вождів люду

З ними річ обміркувать.

Перший промовляв Мінуцій:

«Браття, в хвилі тій рішучій

Мусимо всіх сил ужить,

Щоб розбурханню народу,

Що всім нам приносить шкоду,

Раз кінець вже положить.

З людом нам бороться годі,

А в отсій уже пригоді

Ми впевнилися, що й ви

З сили в право вступаєте,

Розум жваво приймаєте

До своєї голови.

Хвалячи вас за ту вдачу,

Мусили ми, як я бачу,

Початок самі зробить,

І сенат старим звичаєм

Має в справі, котру знаєм,

Добромніння уложить.

Можете й ви посвідчити,

Що весь час той нарочитий,

Коли наші прабатьки

Отсей город заснували,

Все сенат приймав ухвали,

А ніколи мужики.

Люд ті затверджав ухвали,

Щоб вони законом стали,

І ніколи не приймав,

Ні йому теж не давали

Потверджать, про що ухвали

Від сенату він не мав.

Так при королях бувало,

Лиш тепер інакше стало.

Тямите, що й королі

Те лиш перед люд вносили

І потвердження просили,

Що сенат клав на столі.

Полишіть же нам те право

І не нівечте лукаво

Гарний звичай той старий!

Хай буде, як було завжди;

Як по слушності й по правді

Зажада що з вас котрий,

Хай сенатові предложить,

А сенат вже поворожить,

Добре зараз віднайде

І ухвалить все без труду,

А тоді воно до люду

На затвердження піде».

Проти консула опіній

Остро виступив Сіціній,

Що їм віри не діймав;

Річ толкуючи по-свому,

Він сенатові ні в чому

Компетенций не признав.

Та його товариш Люцій,

Що не прагнув революцій,

Як побіду мав в руці,

Та присутні з ним еділи

Згідно станули в тім діли

І пристали радо всі.

Та одно лиш додали ще

Те домагання найвище,

Щоб позволив їм сенат

У розправі участь взяти,

Своє слово в ній сказати

І думки противні взнать.

Pro i contra вислухавши,

Як буває в суді завше,

Сенатори муть складать

Кождий законну присягу,

Потім матимуть повагу

Голос в справі тій подать.

На се консули пристали

І на тім наради й стали,

Всі пішли в свої доми,

А як вийшли у сінію,

Шепнув Люцій Сіцінію:

«Виграли напевно ми».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 469 – 472.