2. Промова Коріолана в сенаті
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
«Не нужда та недостатки
Довели наш люд до стачки [*]
Та до виходу, отці,
Але мав він злу надію
Змести аристократію, –
Про се знаємо ми всі.
І береться він на штуки,
Щоби власть у свої руки
В сьому місті захватить;
Те, що сталося по згоді,
Вказує, як ліпше годі,
Чим він за добро платить.
Знівечивши віру й право
В справах довгових, він жваво
Наставля новий уряд,
Щоб закони всі ломити,
Власть консулів обалити,
Підкопать суспільний лад.
І ту власть новую гоном
Нововкованим законом
Нетикальною взнає,
А законом ще новішим
Підступом їй найпідлішим
Деспотію надає.
Бо коли та власть людова
Ніби при свободі слова
Стане горожан взивать
Спротивляться всякій власти,
Кидать працю і йти красти,
Плюндрувать та мордувать,
А проти такого зову
Всякому заперто мову,
Ще й наложено печать,
Бо чекає кара смерти,
Хто б хотів той зов відперти,
То скажіть, як се назвать?
Чи ти чоловік приватний,
Чи ти перший, чи остатний
Був урядник – смерті жди,
Заслужив на меч та труну,
Як спротивився трибуну,
Деспотія хоч куди!
А чи деспотом над нами
Один муж чи люд сотками,
То різниці в тім нема;
Що хоч дій – не піддобришся,
А й нехотя наразишся…
Се ж безвихідність сама!.
Найліпше, мої собрати,
Було зразу не давати
Сіять сім’я теє в нас,
Як наш любий Аппій Клавдій,
Лихо те почувши справді,
Домагався тут не раз.
Ліпше зразу стати грізно,
Аніж каяться запізно, –
Кажуть, правда се стара;
Та нам слід поміркувати,
Чи й тепер противу стати
Не минула ще пора?
Коли досі не хотіли,
Один крок відважний, смілий,
Може би, поміг тепер
Вирвать з коренем те лихо,
Якби явно, а не тихо
Весь наш гурт на те напер.
Не на перших нас се впало,
Маєм прикладів немало
В інших городах, отці;
Лихо їх росло незначно,
Та рядились необачно,
В біду впали на кінці.
Могли, замість голосити,
Лихо в зароді здушити,
А воно росло й росло;
Як похопились, вже й грізно
Виступать було запізно,
Бо їх сили перейшло.
Та похопиться – не сором,
Уколоть себе докором:
«Се й те лихо я зробив» –
Бува часом і корисно,
Бо, вернувшися навмисно,
Віднайдеш те, що згубив».
Примітки
* Стачка – російське слово, від стакнуться, гуртом сказати так, згодитися, змовитися, отже, змова, по-англійськи – страйк. – Прим. І. Франка.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 446 – 448.