6. Трибуни виступили проти Коріолана
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Більший ще піднявся галас,
Як трибунів показалась
Постанова так грізна;
Головно молодших курінь,
Їх погрозою обурен,
Рикнув, мов те море з дна.
Марцій же, сказать до речі,
Вчувши за собою плечі,
Більше смілості набрав,
Ще гордіше та грізніше,
Хоч зовсім не поважніше
На трибунів напирав.
«Ви, лайдаки, ви, гунцвоти,
Коли своєї роботи
Не покинете сейчас –
Заколот чинить в державі,
Бідних вдержувать в їх праві,
Вимізкованім від вас,
Їх на теє бунтувати,
Щоб нам сміли контрувати,
Щоб були ми в їх ярмі,
То ділами, не словами
Сам я справлюсь так із вами,
Що й не зчуєтесь самі».
На слова ті у сенаті,
Ще нечувані, крилаті,
Сполошилися отці,
А трибуни поганьблені,
Побачивши, як численні
Сенатори молодці,
Що звалить хотіли згоду,
Свіжо признану народу
Власть зовсім усторонить,
З зали вибігли й кричали
Та богів як свідків звали
Праве діло боронить.
А зізвавши збір людовий,
Марцієвої промови
Подали йому весь хід,
І чим врешті він хвалився,
Та візвали, щоб явився
Дати людові одвіт.
Марцій згордував тим зовом
Чинно, тільки [одним] словом
Судових зневажив слуг,
Що на збір його візвали;
У трибунів, як се взнали,
Більше, ще піднявся дух.
Взявши еділів в підмогу,
Рушили самі в дорогу,
Марція щоб ізнайти;
Знали, що він близ сенату
Свою віллу мав багату, –
Не далеко було йти.
Близ сенату площа була,
Патриціїв там немала
Ватага по своїй волі
Зібралась, були й клієнти,
Різні хліба консументи,
Й стояв Марцій у їх колі.
Як трибуни теє вздріли,
Вмить еділам повеліли
Марція арестувать;
Як не піде добровільно,
Взяти його поневільно,
Своїх рук не жалувать.
Еділами були в той час
Тіт Юній Брут, знайомий наш.
Та Іцілій Руга з ним;
Коли вони наблизились
І взять його наважились,
Тут же муром став грізним
Збір патриціїв. Він хором
Заревів: «Се ганьба, сором!
Ще на нашій се землі
Не було, щоб вожді люду
З нас одного без засуду
Силою на суд тягли!»
Щоб Марція не вхопили,
Його тісно обступили,
Не боячись нічого,
То одинцем, то парами
Тих еділів ударами
Геть прогнали від нього.
Вість про се незвикле діло
Ціле місто облетіла, –
Вибігали всі з домів
Хто патриціям в підмогу,
Інші просто на тривогу, –
Кождий радив як умів.
Та тривога уляглася,
Юрба й сей раз спромоглася
Завірюхи не зчинять;
Консули людей повчили,
Збір на завтра назначили
Й розрух здужали унять.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 456 – 458.