12. Коріолана звинувачують у прагненні до тиранії
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Те, що можна назвати слідством, або радше слідчою розправою, відбувалося перед сенатом і оповідається широко в книзі Діонісія. Супроти несподіваного звороту в тій справі, зробленого Брутом у пізнішій розправі перед народом, майже ціле те оповідання можна назвати безпредметовим, хоча промови поодиноких речників мають не малий і психологічний інтерес. Аби не продовжувати занадто сього оповідання, я пропускаю з Діонісієвого тексту розд. 40 – 46 (промову Люція – тут і далі він названий Децієм – Брута), розд. 47 (перехід до слідуючої промови), розд. 48 – 56 (промову Аппія Клавдія) і розд. 54 – 56 (промову Манія Валерія), подаю на основі розд. 57 і 58 дальший хід і закінчення слідчої розправи. – Прим. І. Франка.
По промовах сенаторів,
Після довгих розговорів
Стало діло вже на тім,
Добромніння написати
І народові віддати
Суд у ділі тім крутім.
Почув Марцій з поводження
Грозу свого положення,
Та, відважний, не струсив,
Для стислого заховання
Формального трактования
Він о голос попросив.
«Як я вів себе в громаді
І на якій-будь зраді
Був пристежений, отці,
І чи за свої заслуги
Терпіть мушу я наруги,
Добре знаєте ви всі.
Се вам стане ще ясніше,
Коли швидше чи пізніше
Закінчиться мій процес.
Річчю я вас не забавлю,
До дотичних лиш поставлю
Знак запитання отцес:
А коли я того годний,
Що ви перед суд народний
Мене видать ухвалили,
Хай добро вам вийде з тогої
Та я гіршого нічого
Ждать від вас не міг в тій хвили.
Хто оречення сенату
Буде званий укладати,
Знатиме він, що писать?
Та й самі вони чи знають,
За що скаржить мене мають,
Від трибунів хочу знать».
Так сказав він у надії,
Що трибуни молодії
Скаржитимуть лиш за те,
Що в сенаті раз сказав він,
Та на те в резерві мав він
Оправдання не пусте.
Всі сенатськії дебати
Були тайні, про них знати
Сенатори лиш могли;
Що та як там викладав він,
Судові не підпадав він,
Вільні речі там були.
Та трибуни теє знали,
І з собою раду мали,
Й внесок Брута приняли –
Скаржить не за одну мову,
А за дійств усіх основу
Й на питання відрекли:
«Скаржитимем не за мову,
А за дійств усіх основу,
Ся ж, на нашу думку, та:
Ненастаннеє змагання
Та тиранства пожадання,
Самовладства суєта.
Чим провину сю докажем
При розправі, тут не скажем
І ніхто не змусить нас;
Марцій же для оборони
Свеї світлої корони
Має змогу й слушний час».
Слово корона в латинській мові має двояке значення: металевий, оздобний вінець і голова. – Прим. І. Франка.
Марцій, ті слова почувши,
Не хитнувшись, не здригнувши,
Мовив глухо: «Пристаю.
Коли доказ вам удасться,
Свою честь і своє щастя
Під суд люду піддаю».
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 472 – 474.