3. Коріолан пропонує відновити повновладдя сенату

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

«Та коли з вас дехто дума,

Що народна тая фума

Згубна й треба її гнать,

Щоб іще більш не блудив він,

В своїх блудах не ходив він,

Не хотячи добра й знать.

Та в страсі щоб не сказали,

Що угоду ми зламали,

Яку так заприсягли, –

Знайте, ми не починаєм,

А себе обороняєм,

Щоб з нас шкіри не тягли.

Не ми ломимо угоду,

А підхлібці ті народу,

Котрих мусимо карать

Заліззям та батогами,

Й будемо перед богами

Без вини тоді стоять.

Бо не зробимо тим шкоду,

Буде лиш користь народу,

Як по справедливості

З ними будем поступати,

Будуть страх і доказ мати

Нашої зичливості.

Доказ дам вам тут виразний,

Що не ми із неприязни

Ломимо угоду ту,

А самі переступають

Горожани, що вважають

Її преці за святу.

Та ж вони не хтять держати

Тих умов, в яких вертати

Їм дозволено в доми.

Адже власть трибунську тую,

Так страшну та завзятую,

Не на те дали їм ми,

Щоб сенату власть вменшити,

Лиш аби їх боронити

Від усяких надужить,

Та, мов кінь той без вудила,

Вона ціль свою згубила,

Не туди як слід біжить.

Переверт і суміш давних

Добрих установ державних,

Се, мабуть, її мета.

Чи ж вона в час сеї скрути

І для нас повинна бути

Нетикальна і свята?

Адже в пам’яті вам славні

Збори людові недавні

Та промови тих звірів,

Того Брута та Белюта…

Яка ж нам ненависть люта

В людових проводирів!

Яка їх амбіц’я дика,

Невміркованість велика,

Які гордощі страшні!

Щезла всяка мисль здорова,

Тільки воля в них зборова,

Мов у тої комашні

Одна думка в них грасує:

«Люд все переголосує,

В нім держави сила вся».

А над людом вони владні!

Ми вже йому пани жадні, –

Власть лиш їм дістанеться.

Що ж чинить нам в ту пригоду,

Коли закон і угоду

Почали вони ламать,

Як лиш мужньо борониться,

Що їм з лиха правним мниться,

По заслузі в них віднять.

І не тільки те відняти,

А й про будуще подбати

Так, як дбаєм в час війни,

Щоб спокій надалі мати,

Щоб ще більшого жадати

Не насмілились вони.

Дякуймо богам, о браття,

Що тим демонам завзяття,

Яким, мабуть, помогли

Перших користей добиться,

І надалі поводиться

Так розумно не дали.

А збудили їх безстидність,

Величайную огидність,

Що примушує ось вас

Спробувати відзискати

Всі дотеперішні втрати,

Позістале ж зберігати

Саме в пору, саме в час!

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 448 – 451.