2. Римляни хапають сабінянок
Тіт Лівій
Переклад Івана Франка
Як настав день назначений,
З усіх сторін незліченний
Тягне посторонній люд
Погоститься, забавиться
Й собі дечим прославиться, –
Не даремний буде труд.
«Особливо нове місто
Побачити! Дуй, невісто!
Ходи, доню! Діти, йдіть!»
Ценіненці, крустуміни,
Антемнати та сабіни
Повбиралися як слід.
Дорогами та стежками
Із жінками й діточками
Йде празнично вбраний люд;
В місті люд їх зустрічає,
Хто кого в дім запрошає,
Ні одного не минуть.
Дома їх честять, їм годять
І по місті скрізь обводять, –
Дивується кождий з них:
«Що се за трудяще плем’я,
Що за так коротке врем’я
Так вирости Рим устиг!»
Відправили жертви богу,
Покріплялися помногу,
Забавлялись, як ніде…
До женячки тут охочим
Ромул знать дав опівночи:
«Як день ігрищ надійде,
Кождий добре уважайте,
Собі панну вибирайте,
А як свистом знак я дам,
Кождий панну хай хапає,
Її в дім свій умикає
Або де догідно вам.
Се лише велю ще слухать:
Першу ніч її не рухать,
А як ясно стане всім,
З нею чемно привітаться
І розважить, поєднаться
Й прийти разом у мій дім».
Скоро юнаки те вчули,
Наче меду всі лизнули,
Поклонилися до ніг, –
Де в кого була принада,
Панна гарна, гожа й рада,
Улучити її біг.
А в день грища перед дами
Поставали всі рядами,
Як король їм повелів;
Ромул шаблею не блиснув,
А в свистівку срібну свиснув, –
Юнаки всі до паннів.
Тут зчинився гвалт великий,
Зойки, ахи, виски й крики,
І погрози, і мольба;
Під веселим сонця блиском
З безконечним виском-писком
Метушилася юрба.
А юнаки з дівчатами
Вулицями між хатами
Бігли то в сей, то в той бік;
Хто в обіймах ніс зомлілу,
Хто зі страху сніжно-білу
Попід пахи, знай, волік;
Хто з сердитою єднався,
З ласкавою обіймався,
З змовленою йшов тихцем;
Усякії були пари
І щезали, наче мари, –
Не йшов жаден одинцем.
По домах ще де-де гуло,
Плачі, свари чути було
Та розважну старших річ;
Та затихло все помалу,
Після денного скандалу
Супокійно пройшла ніч.
Місце грища спорожніло;
Доки ще повечоріло,
Там стояв і плач і крик:
«От тобі гостина в Римі!
Всі біжать, мов одержимі,
І король відразу зник.
Запросивши нас на празник,
Такий справили полазник,
Що зо стиду хоч пропадь!
Що ж тепер нам починати?
По домах дочок шукати
Чи самим домів вертать?»
Хоч були там дужі й мужні,
Та були всі безоружні,
Бо на празник, бач, прийшли;
То не дуже й галакали,
Жінки тільки поплакали,
Сумно з Рима побрели.
Примітки
Ценіненці – жителі Ценіни, давнього сабінського міста в Лації, яке пізніше було приєднане до Риму.
Крустуміни – жителі сабінського міста Крустумерії, що знаходилось на північ від Рима та Фіден.
Антемнати – жителі сабінського міста Антемни, яке знаходилось на північ від Рима.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 421 – 423.