4. Ромул перемагає сусідів-ворогів

Тіт Лівій

Переклад Івана Франка

А народці покривджені,

В власних очах зогиджені

Тим, що в Римі

Метушились, метушились,

Але зразу не рушились,

Аж терпцю не стало їм.

Вхоплених дівчат мами

Пуще північної тьми

По містах брудні ходили,

Сльози градом проливали,

Римлян тяжко проклинали

І ридали й заводили.

Із містечок магістрати

Стали послів своїх слати

До Тація-короля:

«По якому то звичаю

У сабінськім мирнім краю

На розбій він позволя?»

Ценіненці, й крустуміни,

Й антемнати роблять міни,

Що їм кривда доляга,

Але Тацій і сабіни,

Мов не чують тої зміни,

Ані рушить на врага.

Ценіненці, не ліниві

Та до бійки похіпливі,

Перші схопились на Рим,

Крустуміни й антемнати

Їм і в слід не годні стати, –

Най хто хоче лізе ‘д ним!

Вони чимдуж зірвалися,

В римські лани ввірвалися, –

Давай засіви топтать!

Та як вроздріб чалапали,

Їх римляни пришлапали,

Що ні сісти, ані встать.

Ромул з військом регулярним

Вирушив походом гарним,

Військо їх, мов пил, розмів,

І не мав багато страти,

Та зумів їм доказати,

Що марний без сили гнів.

Військо те розпорошивши

Та догінцям полишивши,

В бою короля вбива

І здіймає з нього зброю,

Місто ж денною порою

Першим штурмом здобува.

Та замість міщан карати,

Велів зброю в них забрати,

А з дітей, котрі хотів,

Вибравши щонайгарніші,

Щоб батьки були вірніші,

Забрав як закладників.

По тім з військом у Рим пішов,

Як побідник у місто йшов,

Хід зложивши оказалий,

Що пізніші в його сліди,

Змагаючи також туди,

Всі тріумфом називали.

Попереду йшло рицарство,

Здобич і трофеї несло,

За ним в одязі з порфири

Їхав король у ридвані,

Лавром кучері вінчані,

Ридван тягли коні штири.

За ним військо кінне й піше,

Пристроєне святочніше,

Співа пісню в честь богів

І короля величає,

Що всіх на добро навчає

И до побіди їх довів.

Горожани всі з жінками

Та вбраними діточками

Вийшли короля стрічать,

Обступили всю дорогу,

Кланяються, наче богу,

«Salve rex!», – усі кричать.

В місті скрізь перед домами

Стоїть вино поставцями

Побідників частувать,

Стоять хліби,всякі страви,

Щоб кріпився воїн бравий,

Що вспів врагів звоювать.

Отак з битви повертали,

Ромул, вождь у бою сталий,

Діл великих доконатель,

Показався у спокою

Королівською рукою,

Їх не менший показатель.

Те, що з вождя ворожого

Зняв із допусту божого,

На носилах вояки

Винесли на Капітолій,

На вершині залюбки

Там по королевій волі

Розклали під святим дубом.

Та тут помислом сугубим

Здумав бога він почтить

І своє ім’я прославить,

З богом в ряд його поставить,

Щоб підвладних напутить.

На вершку під дубом ставши,

Цінну здобич розіклавши,

Мовив річ таку свою:

«Юпітре, будь ти носитель,

А я Ромул, побідитель

І король, – тобі даю

Отсю королівську збрую

І для неї храм збудую

На тім місці, де стою;

Тут будущі володарі,

Всі королі або царі

Здобич кластимуть свою».

По зборенні насильника

В честь Юпітра-носильника

Там малий поклали храм,

А воєннії трофеї

Сціпіони та Помпеї

Й Цезарі складали там.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 425 – 428.