10. Перемога Цезаря
Юлій Цезар
Переклад Івана Франка
В найближчий день під своїм проводом
Із таборів обох спровадив Цезар
Полки свої і, вийшовши не дуже
Від більшого далеко, в бойовім
Розставив їх порядку й ворогам
Дав змогу знов почати боротьбу.
Коли ж побачив, ідо вони й сим разом
Не виступають, около полудня
У табори велів вертати війську.
І аж тепер Аріовіст частику
Свойого війська вислав штурмувати
Той менший табір.
Жвава боротьба
Йшла там з обох боків, аж сонце сіло.
А як зайшло воно, Аріовіст
Вояків своїх, що багато ран
Понадавали та понаприймали,
Завів назад у табір.
Як у бранців
Допитувався Цезар, задля чого
Аріовіст так довго не стає
До битви, ту одержав відповідь,
Що звичаєм германів матері
Та старші жони жеребом, віщбами
Проповідають, чи корисно буде
Розпочинати битву або ні.
Ті так говорять: «Не подоба буде
Германам побідить, коли вдадуться
У битву перед нов’ю місяця».
На другий день, залоги полишивши
У таборах обох, оскільки видалось
Йому досить, усіх кінних поставив
На показ ворогові Цезар перед меншим
Із таборів; ся кіннота значила
Менше від вояків-легіонерів
І менш супроти ворогів числа
(Союзники були й помічники,
Що війську римському служили за заплату)
А сам з потрійним строєм бойовим
Аж під ворожий табір підійшов.
Тут, бачачи конечність невикрутну,
Герман все військо вийшло з табору
Та поставило стрій по племенам
У відступах малих: гаруди, маркомани,
Трібоки, вангіони та немети,
Седузії та свеби. Всю ту армію
Свою обставили телігами й возами,
Аби на втеку не лишать надії.
А на возах сиділо їх жіноцтво,
Що на війну поїхало з мужами;
Вони, заламуючи руки зі сльозами,
Мужів благали, щоб твердо стояли,
В римлян неволю їх не віддавали.
Над легіонами поставив Цезар
По одному легату й квестора,
Щоб кождий свідка мав хоробрості своєї;
Сам в правому крилі повів перед,
Завваживши, що в армії ворожій
Слабша та часть. І ось на даний знак
Охочо наші б’ють на ворогів.
Підбігли вороги раптовно й скоро,
Аби не дати місця киданню
Списів на ворога. Повідкидавши
Списи негайно, наші почали
Мечами биться. Та германи швидко
Своїм звичаєм збилися в фалангу
І так мечів атаку прийняли.
Знайшлися многі з наших вояків,
Що в ту фалангу вскакували жваво,
Щити з-перед грудей їм відривали
Й тоді ранили. Незабаром ліве
Крило вороже в прах було розбите
І мусило втікать. Затее праве
Тяжкою більшиною своїх крепко
Наперло наших. Але Публій Красс,
Ще молодий, а вже їзди начальник,
Вільніші сили маючи від тих,
Що там глотилися поміж рядами,
Третю часть війська, досі резервову,
Ослаблим нашим вислав на підмогу.
Так вирівнявся стрій наш бойовий,
Всі вороги звернулися на втеку,
І не скоріш тікати перестали,
Аж поки, мало не п’ять тисяч кроків
Від побойовища пробігши, не допали
До ріки Рейну. Тут немногі з них,
Хоч вичерпавши сили, кидались
Уплав, а інші, поздибавши човни,
Собі рятунку почали шукати.
Між ними також був Аріовіст,
Що, на кораблик трапивши, прип’ятий
До берега, на ньому врятувався.
Всю решту наші з поміччю їзди
Помордували. Дві жінки були
В Аріовіста, одна з роду свебів,
Що зі собою ще привів із дому,
А друга з норців, короля сестра,
Що звався Вокціон; сю пошлюбив
Вже в Галлії, як брат її прислав.
Обі вони погибли в тій утеці,
А з двох дочок одна теж була вбита,
А друга взята в неволю.
Гай
Валерій Процілл, Цезарів післанець,
Самому Цезареві пострічався,
Коли з кіннотою той гнав за ворогами;
Його в утеці сторожі тягли
Потрійним зв’язаного ланцюгом.
Ся стріча Цезареві справила
Не меншу радість, як сама побіда,
Коли побачив того чоловіка,
Найучтивішого в провінції галлійській,
Свойого свояка та гостя й міг із рук
Ворожих вирвать та на давнє місце
Поставить, а його нещастя не вменшало
Його заслуг.
Сей, перед Цезарем
Ставши, сказав: «Мене три долі ждали,
Або згоріть негайно на огні,
Або бог зна як довго гнить в кайданах,
Або – ся третя несподівана –
Живим, здоровим вирваться з неволі».
І Марка Меттія також знайшли
Та привели до Цезаря назад.
Примітки
Маркомани – германське плем’я, що заселяло територію між Ельбою та Одером.
Трібоки – германське плем’я, що заселяло територію на лівому березі Рейну, в районі нинішнього Страсбурга.
Вангіони – плем’я, яке заселяло територію в бельгійській Галлії на р. Рейні.
Немети, седузії – германські племена І ст. до н. е.
Публій Ліціній Красс Dives – молодший син Марка Ліцінія Красса, був легатом у війську Цезаря. Загинув під час парфянського походу у 54 р. до н. е.
Норці – кельтське плем’я (Raurisci або, як римляни називали їх, Norici – від головного м. Нореї), заселяло територію на південь від Дунаю, на заході межувало з Реціею й Вінделіціею (р. Ен), на півночі з Германією, на сході з Паннонією, на півдні з Паннонією та Італією.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 347 – 350.