4. Переговори Цезаря з Аріовістом

Юлій Цезар

Переклад Івана Франка

Почувши про такі страшні події,

Став Цезар душі галлів покріпляти,

Обіцюючи їм, що про те діло

Подбає. Висловив при тім надію,

Що своїм зробленим йому добром

Та й ще повагою своєю доведе

Аріовіста до того, що зробить

Кривдам кінець. Скінчивши ту промову,

Збір розпустив. Після того, що вчув,

Багато дечого прийшлось йому

Обдумати та й зараз ввести в діло.

Передовсім він уяснив собі,

Що едуїв, яких сенат не раз

Братами й свояками називав,

Він бачив у неволі та в підданстві

Германів, а закладників від них

Десь у секванів та в Аріовіста, –

А се в такім великім государстві,

Як римське, осудив він як прояву,

Найганебнішу для себе самого

І для республіки. Помалу звикнуть

Германи через Рейн переходити,

І множество велике їх насуне

У Галлію, а в тім для римського народу

Велику небезпеку бачив він.

Поміркував теж, що таких людей,

Півдиких варварів, угамувати

Не буде в силі, а як завоюють

Всю Галлію, так, як колись зробили

Тевтони й кімбри, вирушать опісля

На Заальпійську Галлію а відси

Заальпійська Галлія, або попросту «провінція», – се південно-східна часть Франції, а Підальпіиська – північна часть Італії. – Прим. І. Франка.

В Італію попруть. Адже секванів

Від нашої провінції Родан

Лиш ділить. Всьому тому запобігти

Якнайвчасніше – найважніше діло.

А сам Аріовіст набрав такої

Зарозумілості, пихи й зухвальства,

Що дальш його толерувать не можна.

Отим-то став на тім, щоб вислати

Послів до Аріовіста, ті ж від нього

Повинні зажадати, щоб обрав

Для себе місце посереднє між

Обома сторонами для розмови.

На те Аріовіст відрік посольству:

«Коли мені від Цезаря чогось

Буде потрібно, я прийду до нього;

А коли він чогось від мене хоче,

Нехай потрудиться до мене сам.

А надто я без війська не посмів би

Йти в ту часть Галлії, яку держить

Цезар, ані не в силі я стягнути

Велику масу війська й провіантів

У одно місце. Дивно мені тільки,

Чого від мене в моїй Галлії,

Яку воєнним правом я здобув,

Хотіти може Цезар чи якийсь там

Народ римлян».

Коли сю відповідь

До Цезаря донесено, удруге

До нього Цезар шле послів з отсим

Поручениям: «Від римського народу

Одержав ти таке благодіяння

Й від мене, що за мого консулату

Сенат і титул короля тобі

Признав і ще й приятелем назвав.

Тож випадало би тобі буть вдячним

І римському народові й мені,

Аби, запрошений на розговір,

Не тяготився й не запитував:

«Чого від мене хочуть?» – коли ходить

Про обговорення та пізнання

Справ обопільних. Перша та, аби

Не виводив з-за Рейну більше жадних

Ватаг людських до Галлії; по-друге,

Аби віддав закладників, що має

Від едуїв, та дозвіл дав секванам,

Аби закладників, яких від едуїв

Вони дістали, з дозволом його

Віддать могли. Аби насильствами

Не шарпав едуїв, не наступав війною

Ані на них, ані на їх союзників.

Коли се вчинить, можу запевнити

його, що ласка римського народу

И моя теж не відійметься від нього;

Коли ж не вчинить, то лиш те осягне,

Що буде теж приложений до нього

Указ сенату, ще за консульства

Месали та Пізона взаконений:

«Хто лиш під владою держати буде

Провінцію галлійську, той повинен,

Наскільки може се зробити згідно

З добром республіки, обороняти

І едуїв, і інших приятелів

Народу римського». От так і я

За кривди едуїв постоять не загаюсь».

На теє відповів Аріовіст:

«Воєнне право, що хто побідив,

Розказує по своїй уподобі

Тим, що їх побідив. Так і римляни

Народам побідженим не інакше

Приписують, як своїм осудом.

Коли ж я римському народові

Нічого не приписую, як має

Користуваться своїми правами,

То не потрібно, щоб народ той римський

Мене у моїм праві зупиняв.

Як едуї воєнної фортуни

Попробували, станули до бою

И були побиті, стали данниками.

Велику кривду мені робить Цезар,

Що своїм приходом мій збір податків

Погіршує. А едуям закладників

Я не віддам, та ні на них, ні на

Союзників їх не піду війною

Задарма, як у тім остояться,

На що згодились, і рік-річно будуть

Платить данини. Як сього не вчинять,

То братнє ім’я римського народу

Їм не поможе ні на волосок.

Що грозить мені Цезар, буцімто

За кривди едуїв стоять не занедбає,

То хай же знає, що ніхто зо мною

Без свеї згуби ще не зачіпався.

Коли захоче, можемо зійтися;

Тоді пізнає, що хоробрістю

Вдадуть непобідимії германи,

Зі всіх в оружнім ділі найвправніші,

Що від чотирнадцяти літ відроду

Ні днюють, ні ночують під дахом».

Примітки

Тевтони – германські племена, що заселяли західну частину Ютландського півострова.

Кімбри (кімври) – германські племена, що заселяли Ютландський півострів.

Родан – тепер р. Рона.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 320 – 322.