8. Переговори Цезаря з Аріовістом

Юлій Цезар

Переклад Івана Франка

Була велика рівнина й на ній

Горб земляний досить високий, рівно

Далекий майже від Аріовіста

Й Цезаря таборів. Туди по вмові

Зішлись на розговір.

Свій легіон,

Що їхав кіньми, Цезар зупинив

На двісті кроків від горбка; в такім же

Віддаленні остановилась також

Їзда Аріовіста. Перший він

Промовив і жадав, аби розмова

Велася з коней і аби по десять

Привів з собою до розмови кождий.

На місці ставши, Цезар розпочав

Розмову, пригадав у початку

Добродійства свої й сенату задля нього,

Що назву короля одержав, признаний

Приятелем і дари щедрії

Йому відіслано. «Се, – пояснив він, –

Трапилося немногим і лише

Дається за великії заслуги.

Він, хоч не мав ні доступу (до Риму),

Ні слушної причини домагаться,

Всі нагороди ті одержав з ласки

Та ще длобливостю його й сенату».

Теж вияснив, як давні та як слушні

Були відносини римлян до едуїв,

Які численні та які почесні

Про них були ухвали у сенаті,

Аби на всі часи верховенство

Над всею Галлією едуї держали,

І то вчасніше ще, ніж попросили

О нашу приязнь. В римського народу

Такий вже звичай, що союзників

Та приятелів не лише хоронить,

Аби ніщо свойого не теряли,

А ласками, достоїнствами їх

Та почестями щедро наділяє.

А що внесли з собою едуї

До приязні з народом римським, те

Їм вирвать чи ж могли б ми допустити?

Нарешті зажадав того самого,

Чого жадав через своїх послів:

Щоб ані едуїв, ні їх союзників

Не находив війною, щоб закладників

Віддав, а як вже ні одної часті

Германів відіслать не може в їх доми,

Щоб більше через Рейн їх не пускав.

Аріовіст не много відповів

На Цезареві жадання, багато

Зате балакав про свою хоробрість.

«Рейн перейшов я не по власній волі,

Мене просили та призвали галли.

Свій дім покинув я й свою рідню

Не для малих надій, платні скупої.

Осідок в Галлії самі ті галли

Дали мені, закладників згодились

Дать добровільно. Дань від них беру

Правом війни, як побідителі

На побіджених звикли накладати,

Не я на галлів, а на мене галли

Найшли війною. Галльські всі держави

Зібралися, щоб звоювать мене,

І проти мене таборами стали;

Всі ті війська їх я в одніській битві

Розбив і побідив. Коли захочуть

Попробувати вдруге, я готов

І вдруге з ними виступить до бою;

Коли ж волять спокій, було б неслушно

Від дані відмовляться, до якої

Зобов’язалися по своїй волі

Во врем’я оно.

Приязнь римського

Народу мусила б для мене бути

Оздобою та захистом, ніяк

Не шкодою, і тільки в тій надії

Я добивавсь її. Коли через народ той

Володар тратить данину й підданих,

То я не менше рад її зректися,

Як добивався.

Що германську силу

Спроваджую до Галлії, се чиню

Для скріплення свого становища,

А не щоб з Галлією воювати.

Свідчить про се вже те, що не прийшов би

Я був сюди, якби не прошено,

І що війну не видаю нікому,

Лише боронюся.

До Галлії

Прийшов вчасніше я, ніж ви, римляни,

Ніколи перед тим часом не виходило

Військо народу римського з границь

Провінції. Чого вам хочеться від мене?

Чого в мої ви вдерлись володіння?

Моя провінція – ся Галлія,

Та як тамта – он ваша. Як мені

Не треба допускать, щоб хтось в границі наші

Впадав, так також те було б неслушно,

Якби в твоє вдиралися ми право.

А що говориш ти про едуїв,

Що ви братами їх собі назвали,

То не такий уже я круглий варвар

Ані невіжа, щоб не знав, що ані

В недавній з аллоброгами війні

Римляни едуям не помагали,

Ані в тих змаганнях, як зо мною

Едуї мали та з секванами,

Римський народ їм не давав підмоги.

Отим-то мушу я підозрівати,

Що Цезар позорує лиш ту приязнь,

Аби міг військо в Галлії держати

Та мав причину знівечить мене.

Отож коли відсіль не вступися

І військо з сих не виведеш околиць.

Не буду я приятелем тебе

Вважать, лиш ворогом. Коли уб’ю тебе,

То многим благородним верховодам

Народу римського зроблю приємність.

Се відомо мені від них самих

Через їх вістунів, що всіх їх ласку

Та приязнь я куплю собі ціною

Твоєї смерті. Як уступишся

Й свобідне Галлії посідання

Мені полишиш, я тобі заплату

Велику дам, і як із ким захочеш

Повоювать, я повоюю сам

Без твойого труда та небезпеки».

Багато Цезар на такії речі

Відповідав та толкував, чому

Від сього діла відступить не може.

«Не звичай се народу римського,

Ані теж мій в потребі полишати

Добре заслужених союзників.

І то не так теж, аби Галлія

Аріовістова була раніше, ніж

Народу римського. Квінт Фабій Максім

Війною побідив арвенів і рутенів,

Народу римському зовсім не звісних,

І ні провінцію з них не зробив,

Ані не наложив на них данину.

Так що коли на дуже давній час

Звернуть увагу, римського народу

Оправдана над Галлією власть.

Коли ж пошани гідний суд сенату,

Повинна буть та Галлія свобідна,

Котру він, поневоливши війною,

Держати хоче під своїм законом».

Коли оте велось у розговорі,

Одержав Цезар вість, що мов їздці

Аріовістові зближаються до горба,

Під’їздять близько наших і камінням

Та списами покидують на них.

Тоді скінчив свою промову Цезар

І повернув до своїх та велів,

Щоб ні один не важився що-будь

Кидать на ворогів. Бо хоч відразу

Побачив, що тут сутичка воєнна

Добірного легйону з їх їздою

Зовсім для легіону не грізна,

Проте волів не допустить до бою,

Щоб не сказав хто після того, якби

Їх тут побито, що їх зрадою

Захопив Цезар під час розговору.

Пізніше загалові вояків

Все оповіщено, яку безличність

Аріовіст явив у розговорі,

Забороняючи всю Галлію римлянам,

І як їзда його на римський легіон

Зробила напад, а се перервало

Й розмову. Через те у римськім війську

Зросла охота й запал до борби.

Примітки

Аллоброги – гірський народ, який заселяв територію теперішньої Франції та Швейцарії між р. Ізером, Роною, Женевським озером та Альпами.

Рутени – галльське плем’я, яке заселяло територію Аквітанії.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 341 – 345.