5. Облога Везонції
Юлій Цезар
Переклад Івана Франка
В той самий час дійшла до Цезаря
Ся відповідь та вибрана дружина
Від едуїв та треверів. Жалілись
На теє едуї, що свіжо в Галлії
Оселені гаруди вже пустошать
Границі їх. Навіть закладників
Віддавши, миру у Аріовіста
Купить не можуть. Тревери сказали,
Що сто сіл свебів берегами Рейну
Розсілися й силкуються ріку
Перебрести, а вожаки над ними
Брати (нерідні) Назуа й Цімберій.
Зворушений до глибини тим, Цезар
Надумався, що треба поспішити,
Щоб як нова фаланга свебів стане
Обік старих Аріовістових
Вояків, він на найсильніший опір
Натрапив. Тож зібравши провіанти
Якнайскоріше, великими маршами
Проти Аріовіста поспішив.
Коли пройшов тридневую дорогу,
Одержав новість, що Аріовіст
З усіми своїми полками рушив
Везонцію містечко здобувати,
Що було місто найбільше в секванів,
І вже уйшов три дні дороги від
Своїх границь. Щоб він того не доконав,
Задумав Цезар, хоч би що було,
Не допустити. Всякого знадіб’я
Воєнного – так сказано йому –
В містечку тім згромаджено багато,
Природою ж місцевості воно
Укріплене було так, що великі
Давало шанси веденню війни.
Ріка-бо Дубіє майже доокола
Се місто оперізує, а решту місця,
Не більш як тисячу та шістсот стіп,
Які ріка між скрутами лишає,
Гора великої високості займає,
Її ж відноги із обох боків
Являються річними берегами.
Ту гору мур окружний замком робить
І лучить з містом. От сюди-то Цезар
Великими маршами денно й нічно
Спішив і, місто без опору взявши,
У замку помістив свою залогу.
Коли в Везонції вже кілька днів
Пробув, збираючи і провіант, і пашу,
Із оповідань наших, з голосів
Галлійських, що в один дух голосили
Величину безмірну тіл германських,
Надлюдську їх хоробрість та воєнну
Їх вправу («Часто сходячися з ними, –
Мовляв так не один, – я ледве можу
Знести вид їх лиця й їх острий зір»), –
Такий нараз по всьому війську страх
Пішов, що всіх і розум, і розвага
Немало захиталися. Найперше
Пішов сей пополох через воєнних
Трибунів, та урядників, та інших,
Що ніби з приязні до Цезаря
Пішли з столиці, та в воєннім ділі
Не мали вправи доброї. З них кождий,
Подаючи причину ту чи іншу,
Яка його склонила їхать з Риму,
Був у претензії, щоб його волі
Корились інші. Дехто був би вже
Давно уйшов, але держав їх сором;
«Ану ж признають за страхополохів!»
Ті не могли вже напускать на себе
Хоробрий вид, а інколи то навіть
Вдержатися від сліз; позалазивши
В свої намети, або нарікали
На свою долю, або зі своїми
Довіреними роздебендювали
Про те, яка їм грозить небезпека.
(Хоробрі ветерани кепкували),
Що «всьому війську тестаменти пишуть».
Їх голоси та розговори звільна
Проймали страхом та мутили душі
Також таких, що в військовому ділі
Мали велику практику, вояків,
Та сотників, та ротмістрів кінних.
Котрі з них менше боязливими
Хотіли показаться, говорили,
Що не бояться ворогів, а тільки
Гористої дороги, величезних
Лісів, які лежать між ними та
Аріовістом, та побоюються,
Що тяжко буде там возити живність.
Дехто з них навіть Цезаря самого
Остерігав: «Коли звелиш ти табір
Здіймати й стяги виносить воєнні,
То не послухають тебе вояки
Та з боязні знаків не понесуть».
Почувши теє та поміркувавши,
Що не подоба обертаться зразу
До всього війська, а шукати треба
Зла в зароді і там його здушити,
Покликав на нараду вожаків
Усіх полків, почавши з сотників,
І ось яке до них промовив слово:
Читаючи зміст тої промови в Цезаревім переказі in oratione obliqua, мимоволі жалкуєш, що неможеш прочитати повного тексту. А властиво ледве чи й подумає хто, що повний текст може робити де в чому зовсім інше враження, як Цезарів переповід, зроблений ним самим пізніше не без певної мети. Здається, мало кому відомо, що в Кассія Діона в його «Історії римлян» (кн. 38, розд. 36 – 46) поміщено повний текст Цезаревої промови. Не знаю, наскільки новіша історична критика порівняла оба ті тексти, але, прочитавши текст Кассія, я признав його вартим популяризації задля визначно політичного змісту та широкого історичного кругозору.
Єсть у Кассія одна неприємна помилка в оповіданні про війну Цезаря з Аріовістом: сього остатнього та його військо він називає кельтами, коли направду кельтами були приборкані ним галлійські племена. Подаючи текст Цезаревої промови до провідників його армії перед стичкою з Аріовістом у свобідній, але все-таки позмозі вірній переробці тексту Кассія, я допускаю можливість пізнішої переробки Цезаревого тексту, поданого в його книжці «De bello Gallico», lib. I, cap. XL, доконаної чи то самим Кассієм, чи кимось давнішим, я подаю тут для порівняння також Цезарів текст прозоюв моїм перекладі:
«XL. Дізнавшися про се та скликавши нараду й покликавши до неї (також) сотників усіх розрядів армії, (Цезар) остро обвинуватив їх. По-перше, чому вважають потрібним допитувати або роздумувати над тим, що або в яку сторону, або з якою метою їх провадять? За його консульства Аріовіст дуже запальчиво старався стати приятелем римського народу. Чому хтось думає, що він так зухвало відступив від того обов’язку? його ж він переконує, що, пізнавши свої обов’язки та пересвідчившися про справедливість умов, ніколи не відкине ласку ані його, ані римського народу.
А коли якимось шалом або одуром спонуканий, він видав би був (римлянам) війну, чи були би тоді чогось боялися? Або чи стратили би віру в свою хоробрість та в його приліжність? Маємо факт, небезпеку від того ворога за пам’яті наших вітців, коли по пораженні кімбрів і тевтонів через Гая Марія не меншу славу заслужило собі військо, як і сам полководець; маємо також свіжий факт невільницького бунту в Італії; адже ж гладіаторів піддержувала трохи воєнна практика та карність, якої навчилися від нас. Із тих фактів можна осудити, скільки добра має в собі витривалість: тих, котрих колись безоружних без причини боялися, тих пізніше, узброєних та побідителів, побідили. Нарешті, се ж ті самі, з якими часто воювали гельвети не лише на своїй землі, але також у їх краях не раз, а отже, й гельвети улягли нашому оружжю.
Коли кому імпонує нещаслива битва та втека галлів, то ті, допитавшися, могли би знайти, що Аріовіст вимучив галлів довгою війною, многі місяці тягався табором по болотах і не мав успіху, доки,зневірених уже про битву та розсипаних, не заскочив зненацька й непобідив більше хитрістю та підступом, ніж хоробрістю.
Що було можливе проти варварів та необізнаних із місцевостями, на те навіть сам він (чей же) не надіється зловити наші війська. А ті, що опирають свій страх на трудностях дороги й довозу живності, допускаються безличності, чи то не маючи поняття про обов’язки воєначальника, чито бажаючи приписувати йому щось. Про все те він подбав. Збіжжя й муки довозять секвани, левки та лінгони, а на полях уже збіжжядо зріле; про дорогу осудять самі в короткім часі.
Що не виконують даних їм наказів і не нестимуть воєнних знаків, се його зовсім не торкається. Він знає, що де військо не слухає виданих розказів, там лихий заряд і безуспішні заходи або показується якась злочинна підмова, спричинена захланністю. Про його невинність свідчить увесь хід його дотеперішнього життя й успіх у війні з гельветами.
Тому, отже, зробить швидше те, що мав відложити ще на кілька днів, і найближчої ночі о четвертій стражі здіймає табір, аби якнайшвидше переконався, чи справді в них переважає сором і почуття обов’язку, чистрах. А втім, коли ніхто не захоче йти з ним, він таки сам підез десятим легіоном, про який не сумнівається, що буде йому вірнийяк його преторська дружина».
Тому легіонові Цезар усе сприяв найбільше й довіряв за його хоробрість (Julii Caesaris, Belli Gallici, libri VII, cum A. Hirti libro octavo, Lipsiae in aedibus B. G. Teubneri, 1904, ст. 23-25).
Примітки
Тревери – одне з племен, що заселяло бельгійську Галлію.
Левки – бельгійське плем’я, що заселяло територію південної Лотарінгії,
Лінгони – кельтське плем’я, що жило біля підніжжя Вогез.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 323 – 326.