№ 11. Panegiricon eiusdem Casimiri

Іван Франко

Mutasti statum, sed non et fortunam,

Tulisti tecum cladem et non unam.

Patria sentit vices tuae sortis, –

En habes fructum fraternae consortis.

Lusum putabas reginam tangere,

Doum et manes fratris non timere.

Fecisti duram stulti actionem, –

Sentisne tandem maledictionem?

En exercitum prope perdidisti

Et carum corpus litro redemisti.

Quod nisi mentem sanam amisisses,

Equitum centum mille habuisses.

Natam ad arma si nobilitatem

Movisses iuxta belli qualitatem.

Sed consilia ista nefarii

Tibi dilecti sunt cancellarii!

Nam cur insane quaerebas regnare,

Cum nee bellare nee scis gubernare?

Maior haec res est, quam statum mutare,

Carcere claudi, in aquis natare.

Germanos foves et Suecos honoras,

A quibus pulsus, istos tu adoras;

Qui receperunt, contemnis Polonos, –

Id est, quod malus semper odit bonos.

Nonne debebas aciem ordinare

Et multa belli usui aptare

Notitiamque hostium tenere,

Primum minores duces eligere?

Nam semper ita fecit Vladislaus,

Cuius sacrata per saecula laus.

Sed tu, asine, nil horum fecisti

Et te et regnum in casum dedisti.

Quid nonne labem sibi innisisti,

Cum tuo mimmo Urzędów dedisti?

На марг[інесі]: Gremboszowskiemu. – [Іван Франко].

Idque in castris quia liram tangit,

Est uxor eius, quae reginam angit.

Nee viros nosti: Oszgam nos mendacem

Et levem seimus, tu putas bellacem.

Digitis tribus non solum pugnare,

Sed vix decreta potest connotare.

Sicne invitus ad fortia facta?

Sed bellum sordet tibi, placent pacta.

Sceleris tui poenas regum luit, –

Quam bene dixit, quisquis ille fuit:

Titulus tantum Casimirianus,

Animus vanus, vanus et profanus.

Quid plura? Nos te sceptro detrudemus

Et nobis fortem regem eligemus;

Tu vero Jesu socius quid ita,

Ablato sceptro fies Jesuita.

Оссол. рукоп., 197, к. 44. – [Іван Франко].

№ 11. Панегірик на честь цього-таки Казимира

Змінив ти стан, але не долю,

Переніс ти лихо, й не одно.

Батьківщина не відчула переміни твоєї долі, –

Ось маєш плід спільного з братом владарювання.

Думав, це жарт – королеву зваблювати,

Ні Бога, ні привида вмерлого брата не лякатися?

Вчинив глупоту зухвалу –

Хулу відчуваєш нарешті?

Ось військо вже майже погубив

І дороге тіло за викуп звільнив.

Якби ти здорового глузду не втратив,

Кавалерію мав би стотисячну.

О, якби ти підняв до зброї

Шляхту родову згідно з якістю війни!

Але тобі більш до вподоби

Поради того канцлера негідного!

Бо чому так палко прагнеш панувати,

Коли не вмієш ні воювати, ні керувати?

Складніше ж, ніж стан міняти,

У в’язниці сидіти, по морях плавати.

Німцям сприяєш, шведів шануєш,

Ким битий був, тих поважаєш.

А тих, що тебе прийняли – поляків – зневажаєш.

Так воно є: незаслужена честь викликає ненависть.

Хіба ж не повинен був ти військо шикувати

Й усе для потреби війни готувати,

Відомості про ворогів мати,

Перш ніж полководців дрібніших вибирати?

Бо завжди так чинив Владислав,

Слава якого священна в віках.

А ти, бевзю, нічого з того не зробив,

І себе, й королівство занапастив.

Хіба ж ти себе у біду не увігнав,

Коли своєму лицедію керівництво віддав,

Тому, що в таборі на лірі грає?

Є в нього дружина, що королеві докучає.

І на людях не знаєшся: Ожгу, відомого

Брехуна й вітрогона, войовником уважаєш.

Не те що воювати – він трьома пальцями

Ледь спроможний укази підписати.

Невже ти не так охочий на хоробрі вчинки?

Війна гидка тобі – подобаються лише угоди.

Корона кару несе за твій злочин, –

Як добре хтось сказав:

Лиш титул Казимира,

А пустий, пустий і підлий.

Що ще? Від тебе скипетр заберемо,

Собі хороброго короля оберемо;

А ти, палкий Ісусовий прихильник,

Позбувшись скипетра, станеш єзуїтом.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 56 – 59.