№ 2. Утиски підданих у Польщі
Іван Франко
Із поеми «Satyr Podgórski w roku 1654 ziawiony»
Byście się byli szczerze Boga bali,
Nigdybyście się byli tak nie chwiali,
Że tylko zginąć oyczyznie nie tuszy
Nikt dobry, choć się kto żyw bronić ruszy.
W iakiey że u was były święta cenie!
W kościele gadki, obmowy, szczycenie
Z dostatków, w domu o iakie zabawy
Z kuflem, z gromadą! A z tą iakie sprawy!
Ucisnąć, zedrzeć, w gąsior chłopa wsadzić.
Day czynsz! day pobór! «Panie, iuż iak radzić,
Nie staie głowy! Racz Waszmość wziąć rolą!
Boć mię iuż na niey chleb ieść zęby bolą!»
Jakoż takeście poddanych wyssali,
Że ledwie nadzy przy duszy zostali.
Krzywdy czynicie, ich dni im bierzecie,
Nawet у w święto robić im każecie,
Albo na podróż. Jeśli chłopek czego
Dorobi się, więc wyzuć go z wszytkiego!
To wżdy bacznieyszy, a swawolnikowie
Biorą poddanym żony, córki, zdrowie.
A to słuszna li, gdy z lada przyczyny
Drzecie z ubogich chłopków wielkie winy?
Że w twoiey karczmie nędzniczek nie piie,
Niechay da winę! Coż ma pić? Pomyie!
Jeszczesz nie wolno z wyrobku cięszkiego
Zażyć mu iako chce czego dobrego?
Jako z pogany zgoła poczynacie;
Że chrześcianie, na to nic nie dbacie.
A pewnie tak iest drogo odkupiony
Jak у ty, prędzey może bydź zbawiony.
Wieciesz, że z ręku pracy ich żyiecie:
Ci na was robią, wy się wczasujecie.
Czyli nie woła ten ucisk do Boga?
Czy nie dla tego ta was straszy trwoga,
Że lada chłopstwo pastwi się nad wami?
Bohaterowie, osądźcie się sami!
Co iest, że lada hultaystwo was gniecie,
A zgoła się im oprzeć nie możecie?
Póki ubodzy z stołów pańskich żyli,
Poty panowie bezpiecznemi byli;
Dziś, gdy panowie z zdzierstw żebraków żyią,
Poddani chleb im biorą, samych biią.
A wy, co Żydy za faktory macie
I przez nie wierne Boże uciążacie?
Już Żyd arendarz, sekretarz, dworzanin, –
Milszy bluźnierca wam niż chrzęścianin!
Jako się tego, przebóg, nie wstydacie!
Znać, że wy w sercu Chrystusa nie macie.
Wiedźciesz, panowie, którzy to czynicie,
Sławę, intraty у duszę zgubicie.
Bowiem karania wzgarda takowego
Pomstę wyciąga. Patrzciesz czasu tego,
Gdy Cygan, hultay, Żyd będzie rabował
I broń od boków waszych odpasował.
Sprawi to pycha у myśli nadęte
I animusze te wasze przeklęte.
Оссол. рукоп., 680, к. 4 – 6.
№ 2. Утиски підданих у Польщі
Із поеми «Підгірська сатира, що з’явилася 1654 року»
Якби ви були Бога щиро боялися,
Ніколи б так не вагалися,
Що загибелі вітчизни не сподівається
Ніхто добрий, хоч, хто живий, захищатися рушить.
А свята у вас як цінувалися!
В костелі розмови, обмови, вихваляння
Достатками, в домі – які забави
З кухлем, з громадою! А з нею які справи!
Пригнобити, обдерти, в холодну хлопа кинути.
Дай чинш! Дай збір! «Пане, як вже радити,
Не стає голови! Звольте, Ваша милосте, взяти поле!
Бо їсти з нього хліб – у мене зуби болять!»
Вже так підданих виссали,
Що майже нагих з душею залишили.
Кривди робите, їхні дні забираєте,
Навіть у свято їм робити наказуєте
Або в дорогу [посилаєте]. Якщо хлоп до чогось
Доробиться – забираєте в нього все!
Ось здирники пильні і свавільники
Беруть від підданих жінок, доньок, здоров’я.
А чи годиться так, що з найменшої причини
Здираєте з убогих селян великі штрафи?
Що в твоїй корчмі нужденний не п’є –
Хай дає штраф! Що ж має пити? Помиї!
Чи ж не дозволено йому з важкої праці
Спожити, коли хоче, чогось доброго?
Зовсім, як з поганами, заходитесь,
Що вони християни – зовсім не зважаєте.
А він так само дорого відкуплений,
Як і ти, і швидше може бути спасенний.
Знаєш, що з праці їх рук живете:
Вони на вас працюють, ви відпочиваєте.
Чи не волає цей утиск до Бога?
Чи не тому вас огортає тривога,
Щоб хлопство не знущалося над вами?
Герої, осудіть себе самі!
Чому гультяйство вас пригноблює,
А ви йому дати відсічі зовсім не можете?
Поки вбогі з панських столів жили,
Доти пани безпечними були;
Нині, коли панове здирством жебраків живуть,
Піддані від них хліб забирають, їх самих б’ють.
А ви, що жидів за факторів маєте
І через них вірних Божих обтяжуєте?
Вже жид арендар, секретар, дворянин –
Любіший вам богохульник, ніж християнин!
Як же ж цього, далебі, не соромитеся?
Видно, ви в серці Христа не маєте.
Знайте ж, панове, які це чините,
Що славу, прибутки й душу загубите!
Адже презирство таке
До помсти голосить. Чекайте ж того часу,
Коли циган, гультяй, жид грабуватиме
І зброю від боків ваших одчеплятиме.
Вчинить це гордість, і думки пихаті,
І дух той ваш проклятий.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 32 – 35.