№ 29. Від смерті Владислава IV до Зборівського замирення

Іван Франко

Із поеми «Satyr Podgórski».

Tu król umiera, a ogień wzniecony

Gwałtem się zarży Marsa у Bellony.

Wprzód regestrowe Chmiel kozaki burzy,.

Potym zdobyczy chciwą ordę durzy,

A tak te rzeczy skrycie fabrykuie,

Że się w obozie wprzód ten bunt zaymuie.

Pomógł mu ieszcze nie trochę do tego

Nieszczęsny rozdział woyska kwarcianego:

Gdy tych, na Żółte co wprzód wody pośli,

Nie w czas hetmani z posiełkami dośli.

O interregnum nader nieszczęśliwe!

O nieużyte fata nazbyt mściwe!

Tak że wam wiele Lachy przewinieli,

Żeście wszytko złe ku nam obrócieli!

Już to po pięć kroć Polska zginąć miała,

Gdyby iey Boska ręka nie trzymała.

Zniósł naprzód woysko kwarciane z hetmany,

Złączywszy swoy bunt kozak z bisurmany.

A tak dostatnie wtenczas woysko było,

Że w srebrze, złocie, w koniach uczyniło

Ośm milionów, mówiąc z okupami

Paniąt, co orda wzięła z kozakami.

Zginęło woyska do ósmi tysięcy,

Z luźną czeladzią mogło bydź у więcey.

Potocki hetman, drugi Kalinowski,

Wybór у przedni kwiat cney młodzi polskiey,

Jedni do ordy w więzienie pobrani,

Drudzy mizernie są pozabiiani.

Zrzadka kto uszedł. Korsuń, Żółte wody

Wiecznemi będą świadkami tey szkody.

Tak gdy się zdraycom zrazu poszczęściło,

Co żywo zaraz «na woynę!» krzyknęło:

Wszytka prawie Ruś z korzenia powstała,

Do czego orda serca iey dodała.

Burzą kościoły, klasztory plondruią,

Dwory, wsie, zamki, miasta palą, psuią,

Ludzie zakonne, kapłany ścinaią,

Okrutnie panów swoich zabiiaią.

Prawie się na to zdraycy zasadzili,

By Lachów z Rusi do szczętu wybili.

Patrz, co się dzieie! Nuż Rzeczpospolita,

Jeszcze z długiego pokoi u obfita,

Trzech panów znacznych na woynę obiera,

Czterdzieście z niemi tysięcy wyseła

Woyska z dostatkiem – czyli zbroynieyszego,

Nie wiem iak mówić, czyli stroynieyszego.

Podniósł się w zbytek Sarmata, a zatym

Idzie na woynę z sprzętem tak bogatym.

Biorą swe służby możnieysi panowie,

Szaty, kleynoty swoich żon mężowie,

Byle dostatnie, stroyno, szumno było!

Inaczey woysku bydź się nie godziło.

Ten był towarzysz, szlachcic, ten mąż sprawny,

Co miał sobole, rysie, rząd oprawny.

Hola! Co się wam dzieie? Na kozaki

Taki aparat? Na gołe holaki?

Drudzy у wanny z sobą srebrne brali –

Do łaźnie, czyli w zaloty jechali!

Bogu iako się to nie podobało,

Pod Pilawcami iawnie się znać dało.

Nie wiedzieć skąd się straszna trwoga wszczęła,

Wszytkich z obozu nagle wystraszeła:

Tak od wszytkiego sprośnie uciekali,

Horda z kozaki obóz rozszarpali.

Nieoszacowne wtenczas łupy wzięli

Prawieście zdrayców na się uzbroieli.

To przecie szkoda niepowetowana,

Że sława polska przez chłopstwo zdeptana!

Kiedy natenczas was nie spustoszyli

Poganie z Rusią у nie dokończyli,

Boskiey to tylko przyznać opatrzności

I niewymowney przeciw wam miłości.

Ależ że żadney nie było poprawy,

Znowu do straszney przyszło wam zabawy.

Otoście pana wżdy sobie obrali,

Pożądanego pokoi u czekali, –

Aż pod Zbarażem, aż у pod Zborowem

Już, iuż giniecie, iuż у pod Batowem.

Bo pod Zbarażem woysko oblężono

Tak że żadnemu wyniść nie tuszono.

A pod Zborowem tak króla ścisnęli

Han у Chmielnicki, że wodę odięli,

I tak na obóz strasznie nacierali,

Że у do sprawy woysku przy iść nie dali.

O włos natenczas króla nie zniesiono,

A szlachty kilka powiatów urwano.

Aż do traktatów sam han Chmielnickiego

Ledwo przymusił, tyrana wściekłego.

Оссол. рукоп., 680. – [Іван Франко].

[Переклад]

Тут король умирає, а вогонь запалений

Марса й Беллони насиллям палає.

Спершу реєстрових Хміль козаків підбурює,

Потім здобиччю хтиву орду дурить

І так ті справи потай фабрикує,

Що в обозі перше той бунт починається.

Допоміг йому ще неабияк у цьому

Нещасливий поділ війська кварцяного:

Коли до тих, що вперед на Жовті Води пішли,

Невчасно гетьмани з підмогою прийшли.

О міжцарів’я дуже нещасливе!

О неприхильна доле, надто мстива!

Чи ж вам так тяжко ляхи завинили,

Що ви все зло на нас повернули?

Вже п’ять разів Польща загинути мала,

Коли б її Божа рука не тримала.

Розбив цілком військо кварцяне з гетьманами

Козак, злучивши свій бунт з бусурманами.

А так забезпечене тоді військо було,

Що сріблом, золотом, кіньми становило

Вісім мільйонів, разом з викупами

Панів, що орда взяла з козаками.

Пропало війська майже вісім тисяч,

З розпущеною челяддю могло бути й більше.

Потоцький гетьман, другий Калиновський,

Вибраний і добірний цвіт доброчесної молоді польської,

Одні в орду в неволю забрані,

Інші просто забиті.

Рідко хто втік. Корсунь, Жовті Води

Вічними свідками будуть цієї шкоди.

Так зрадникам одразу пощастило,

Що швидко зараз «на війну!» кричали:

Вся майже Русь корінна повстала,

До чого орда їй серця додала.

Руйнують костели, монастирі плюндрують,

Двори, села, замки, міста палять, нищать,

Монахів, священиків рубають,

Люто панів своїх убивають.

Вже на те зрадники замахнулися,

Щоб ляхів з Русі вщент вибити.

Поглянь, що діється! Тут Річ Посполита,

Ще від довгого миру багата,

Трьох панів значних на війну обирає,

Сорок тисяч з ними посилає

Війська з достатком – чи то озброєного,

Не знаю, як сказати, чи дуже ошатного.

Піднявся сармат в розкошах, а тому

Йде на війну з майном таким багатим.

Беруть свою прислугу заможні пани,

Шати, коштовності своїх жінок чоловіки,

Щоб розкішно, пишно, шумно було!

Інакше війську й не годилося.

Той був товариш, шляхтич, той муж відважний,

Хто мав соболі, рисі, збрую цінну.

Гай-гай! Що з вами коїться? На козаків

Такі шати? На голу голоту?

Інші й ванни срібні з собою брали –

Хіба до лазні чи на залицяння їхали?

Що Богові це не сподобалося –

Під Пилявцями стало зрозуміло.

Невідомо, звідки страшна тривога взялася,

Усіх від походу раптово відлякала:

Так від нього ганебно тікали,

Орда з козаками обоз розбила.

Неоціненну тоді здобич взяли!

Справді, зрадників проти себе озброїли.

Але ті збитки невідшкодовані,

Що польська слава хлопством потоптана!

Що тоді вас не розгромили

Погани з Руссю і не поклали вам край –

Слід завдячувати Божому провидінню

І невимовній до вас любові.

Але ніщо не змінилося на краще,

Знову до страшної прийшло вам забави.

Отож пана врешті собі обрали,

Бажаного миру чекали –

Аж під Збаражем, аж і під Зборовом

Вже, вже гинете, вже й під Батогом.

Бо під Збаражем військо оточене,

І нікому вийти не вдасться.

А під Зборовом так короля стиснули

Хан і Хмельницький, що воду відняли

І так на обоз страшно напирали,

Що війську не довелося прийти до справи.

На волосину тоді королю не пошкодили,

А від шляхти кілька повітів забрали.

Аж до трактатів сам хан Хмельницького

Ледь примусив, тирана скаженого.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 156 – 160.