№ 26. Pieśń o kozackiey woynie anno 1648
Іван Франко
która trwała od roku wzwyż mianowanego do teraznieyszego 1659 trwa. Ta pociągnęła Tatarów, Moskwę, Szwedów, Węgrów, co podobno narobiła kawaleria sive ordo equestris niżey opisany.
Wszechmogący Panie miły,
Day, byśmy szczęśliwi byli
Po tak wielkiem zatrwożeniu
I po nieszczęsnym zburzeniu
Ukrainy у Podola!
Niechay będzie twoia wola.
Po żałobie day radości,
Panie Boże z wysokości!
Po frasunkach, także smutku,
Day przyść do pierwszego skutku
Naszey rzeczypospolitey,
Gdyż iuż iest król znamienity
Kazimierz, polski królewic,
Szwedzki у Vandalski dziedzic.
O iak wiele Polska straciła,
Gdy króla pana pozbyła!
Nieprzyiaciel z każdy strony
Brał się do polskiey korony:
Tatarzy у też kozacy,
Chmiel z Krzywonosem holacy,
Chłopi prości, grotownicy,
Z miast, wsi – pies na głowę wszyscy,
Jak się srodze zbuntowali,
Zaraz swych panów ścinali.
Żony у córki gwałcili,
Zatym kościoły burzyli,
Miasta у wsi pustoszyli.
Zrobiwszy tak niecnot wiele
Postępuią daley śmiele,
Ogniem, szablą drogę ścielą,
W niewolą zadawszy wielu
Tak złemu Tatarzynowi,
Jako też у Turczynowi.
Na krew swą nie pamiętali,
Gdy dzieci swoie dawali
Za tabak Tatarzynowi.
[На марг[інесі] za mąstok – тобто munsztuk, кінське вудило. – [Іван Франко].]
Za szostak zaś Turczynowi.
Jakoby to: «Dobrze wszędzie».
«Znowu, – mówią, – dobrze będzie
W cięszkiem tatarskiem więzieniu» –
Nie myśląc o wykupieniu.
A tak wiele narobiwszy,
Zamki у miasta zburzywszy
Aż ku Lwowu pospieszaią,
We krwi brodzić serce maią.
Chcą wywracać lwowskie mury,
Już swych fabryk kładą sznury
Za powodem Chmielnickiego.
Hetmana b… wszytkiego.
Pode Lwowem okup wzięli
Zatym daley pociągnęli,
Chcąc wszytkę Polskę zwoiować
I nam na wieki panować.
W tym у Zamość oblężony,
W tym lud strasznie uciśniony
Od Boga żąda pomocy
Modląc się we dnie у w nocy.
Gdy hetmani w swoię stronę
Udali się, swą obronę
Jeden zdawaiąc drugiemu
Na zgubę dobru ludzkiemu,
Jusz z Pilawiec uciekaią,
Jusz skarby swoie rzucaią
Panięta, możni panowie.
Ucisk, strach, ach, któż wypowie!
Gdy ociec syny pożegnał,
Sam zaś mieysca sobie szukał,
Gdzieby zdrowie swoie zbawił,
A drugiego nie wyiawił.
Brat brata na zatracenie,
Matka córkę na zgubienie
Wyiawiali dla męczenia
I cięszkiego utrapienia.
Wtenczas zamożni panowie,
Xiążęta, woiewodowie,
Kasztelani, starostowie,
Podkomorzy у sędziowie,
Wszytkie urzędy sądowe,
Mieyskie, ziemskie у domowe
W niwecz się poobracały
Na nieszczęście. Ach, ktosz cały!
Dam pokoy tey polityce,
Lecz co się kościoła tyczę:
Obrazy Panny nayświętszey
Na despekt matki naywyszszey
Tłuszczą, sadłem smarowali,
Psom szpetnym lizać kazali.
Na święte Chrystowe ciało,
Które dla nas ciałem stało,
Na wzgardę strasznie deptali,
W błoto na hańbę rzucali,
Poniżaiąc chrzęściaństwo
Więcey niż iakie pogaństwo.
Zaś ołtarze chrześciańskie
Także у figury Pańskie
Nie dosiągszy postrzelali,
Gdzie krew płynącą widali.
Krzyże, monstrancye złote
Siekli na większą niecnotę,
Roscinaiąc siekierami
Dzielili się kawalcami.
A dla większego naśmienia,
Wzgardy Pańskiego imienia,
Smrodne członki poodcierali
Ornatami gdy dostali.
W ornaty się ubieraiąc
A z kielichów wypiiaiąc
Za zdrowie lackiego Boga –
Ach, straszna у wielka trwoga!
W ornaty poubierani
Po kościele tańcowali
Broiąc niezmierne sromoty
Z swey odszczepieńskiey ochoty.
Trupy z grobów dobywali,
Wzgórę nogami wieszali,
A chrzęściany z żydami
W studniach topili mieyscami.
Co chrześcian wyścinano,
Nigdy nie porachowano.
A iak wielkie okrucieństwa,
Chrześcian różne męczeństwa!
Bo xięży w mazi smażyli,
Z drugich wyciągali żyły,
Pasy darli z katolików,
Z szlachty ich na okrutników,
Stroiąc niezmierne błazeństwa
Zadawali okrucieństwa.
Związawszy powrozem czoło
Kneblem kręcili wokoło,
Że oczy z głowy padały, –
Ach, ból iako iest niemały!
Krew po drogach wszędy płynie,
Jako gdy deszcz wielki linie.
Boże zmiłuy się nad nami,
Skaianymi chrzęścianami!
Оссол. рукоп., 198, к. 325 – 327. – [Іван Франко].
№ 26. Пісня про козацьку війну 1648 року,
яка тривала від року вищеназваного і триває до нинішнього, 1659-го. Вона втягнула татар, московитів, шведів, угрів; що правдоподібно наробила кавалерія або кінний загін, нижче описано
Всемогутній Боже милий,
Дай, щоб ми щасливі були
По такій великій тривозі
І по нещасному збуренню
України і Поділля!
Нехай буде Твоя воля.
По жалобі дай радості,
Господи Боже з високості!
По журбі, по смутку
Дай прийти до першого результату
Нашої Речі Посполитої,
Коли вже є король знаменитий
Казимир, польський королевич,
Шведський і вандальський наслідник.
О, як багато Польща втратила,
Коли короля-пана позбулася!
Ворог з кожного боку
Брався до польської корони:
Татари і козаки,
Хміль з Кривоносом, голота,
Селяни прості, дикуни,
З міст, сіл – пес з обличчя кожен,
Як люто збунтувалися,
Своїх панів стинали,
Жінок і доньок гвалтували,
Костели руйнували,
Міста й села спустошували.
Зробивши мерзот так багато,
Чинять далі сміливо,
Вогнем, шаблею дорогу вистелюючи,
У неволю віддаючи багатьох
І злому татаринові,
Й туркові.
На кров свою не зважали,
Коли дітей своїх давали
За тютюн татаринові,
А за шістку туркові.
Нібито: «Добре всюди».
«Знову, – кажуть, – добре буде
У тяжкій татарській неволі»;
Не помишляють про викуп.
Так багато наробивши,
Замки й міста зруйнувавши,
Аж до Львова поспішають,
Серцем жадають у крові бродити.
Хочуть розвалити львівські мури,
Вже своїх мін кладуть шнури
За наказом Хмельницького,
Гетьмана б… всякого.
Підо Львовом викуп взяли,
Тоді далі потягнули,
Прагнучи всю Польщу звоювати
І над нами навіки панувати.
Вже й Замостя обложили,
Вже люд, страшно пригнічений,
У Бога просить допомоги,
Молячись вдень і вночі.
Коли гетьмани в свої сторони
Кинулися, свою оборону
Здаючи один на одного
На згубу добра людського, –
Вже з Пилявців утікають,
Вже скарби свої кидають
Панята, могутні панове.
Утиск, страх, ох, хто ж розкаже!
Коли батько з синами попрощався,
Сам собі місце шукав,
Де б життя себе позбавив,
А іншого б не виказав.
Брат брата на погибель,
Матір доньку на згубу
Виказували для мук
І тяжкої журби.
Тоді ж заможні панове,
Князі, воєводи,
Каштеляни, старости,
Підкоморії і судді,
Всякі чини судові
Міські, земські і домові
Звелися нінащо,
На нещастя. Ох, хто ж цілий!
Облишу ту політику,
Та ось що стосується до церкви:
Образи найсвятішої Діви,
На зневагу найвищої Матері,
Смальцем, салом мастили,
Псам поганим лизати казали.
По святому Христовому тілі,
Яке задля нас тілом стало,
Із зневагою страшно топталися,
У болото на глум кидали,
Понижуючи християнство
Гірше, ніж якесь поганство.
Тоді вівтарі християнські,
А також фігури Божі,
Не досягши, постріляли,
Де кров розлиту бачили.
Хрести, чаші золоті
Рубали для більшого глуму,
Розтинаючи сокирами,
Ділилися куснями.
А для більшої зневаги,
Для презирства до Божого імені
Смердючі члени витирали
Ризами, коли дістали.
У ризи вбиралися
І з келихів випивали
За чаш лядського Бога –
Ох, страшна й велика тривога!
У ризи повбиравшись,
По костелі танцювали,
Виробляючи незмірні плюгавства
Зі своєї відступницької охоти.
Трупи з гробів діставали,
Догори ногами вішали,
А християн із жидами
У криницях топили подекуди.
Скільки християн порубали –
Ніколи не пораховано.
А які жорстокі
Різні християн мучеництва!
Бо ксьондзів у дьогті смажили,
В інших витягали жили,
Паси дерли з католиків,
З шляхти, недолюдки,
Виробляючи незмірні блазенства,
Додаючи жорстокості.
Зв’язавши шнурком чоло,
Кляпом крутили довкола,
Що очі з голови падали, –
Ох, який страшний біль!
Кров по дорогах усюди тече,
Нібито дощ великий ллє.
Боже, змилуйся над нами,
Каянниками-християнами!
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 118 – 126.