№ 20. Pieśń żałosna po rozproszeniu woyska pod Piławcami bendącego in anno 1648, die 12 septembris

Іван Франко

Nieszczęsne czasy ku nam następuią,

Gniew Pański za grzech iawnie pokazuią:

W koronie Polski straszliwa nowina –

Czyiaż to wina?

Twoia, grzeszniku acz bezbożny, twoia!

Niema у dobry dla ciebie pokoia.

Kościoły Pańskie są opustoszone,

Ziemią wzruszone.

W trwodze kapłani у ludzie pobożni,

Szyrzą się codzień poganie bezbożni,

Rozlewów mamy krwie na wszytkie strony,

Niemasz obrony.

Cnych kawalerów potęga ustaie,

W niewolą wieczną każdy się poddaie;

Brzytki bisurman z tego triumfuie,

Pęta gotuie.

Krzyczą panienki, płaczą synaczkowie:

Przy piersiach matek postradały zdrowie,

Łzami у ze krwią zatopiły progi, –

Ach żalu srogi!

Pędzą do ordy stany rozmaite

I też korzyści wielkie у obfite;

Niektóre w biegu tyrańskim ustały

I żyć przestały.

Czegosz się daley za grzechem spodziewać?

Drogość nastanie, od głodu umierać;

To woyna często za sobą przynosi,

Powietrze głosi.

Dokąd uciecze Polska utrapiona,

Znacznie od Boga za grzech nawiedzona?

Wołay do Panny przeczystey pomocy

We dnie у w nocy

Zorzo niebieska, przeczysta Panienko,

Zdrowia ludzkiego zaranna iutrzenko,

Racz gniew chamować Synaczka twoiego

Zagniewanego!

Doday ratunku polskiemu królowi!

Serce, potęgę day Kazimierzowi,

Aby poganie we wstydzie zostali,

Nas zaniechali.

Day senatorom pomoc, zdrową radę,

Nieprzyiacielską potłum chciwą zdradę!

Do ciebie, Panno, nabożnie wołamy,

Ciebie wzywamy.

Zemści się krzywdy kościoła Bożego,

Nieprzyiaciela pogrom zuchwałego,

Niech chwała Syna twego wiecznie słynie,

Niech nie zaginie.

Оссол. рук., 221, стор. 49 – 51. – [Іван Франко].

№ 20. Жалібна пісня по розгромі війська під Пилявцями,
що був 1648 року, 12 вересня

Нещасні часи до нас приходять,

Гнів Божий за гріх явно показують:

У Короні Польській страшна новина –

Чия ж це вина?

Твоя, грішнику безбожний, твоя!

Не має і добрий через тебе миру.

Костели Божі стоять спустошені,

Землею стиснені.

У тривозі священики й люди побожні,

Збільшуються щодня погани безбожні,

Розливи крові маємо всюди,

Нема оборони.

Шановних кавалерів потуга спадає,

В неволю вічну кожний піддається;

Гидкий бусурмен з цього тріумфує,

Пута готує.

Кричать дівчата, плачуть синочки,

Що при грудях материнських втратили здоров’я,

Сльозами й кров’ю затопили пороги, –

Ох, жалю важкий!

Женуть в орду різні стани –

Це теж зиски великі й багаті;

Деякі в бігу шаленому пристали

І жити перестали.

Чого ж далі за гріхи сподіватися?

Дорожнеча настане, від голоду вмремо;

Це все війна зі собою приносить,

Пошесть голосить.

Куди втече Польща нестерпна,

Явно від Бога за гріх одержима?

Благай Діву Пречисту про поміч

Вдень і вночі!

Зоре небесна, Пречиста Дівице,

Здоров’я людського світова зірнице,

Зволь гнів вгамувати Сина Твого

Розгніваного!

Подай рятунок польському королеві!

Серце, могутність дай Казимирові,

Аби погани посоромлені зосталися,

Нас залишили.

Дай сенаторам допомогу, мудру пораду,

Ворожу притлум ненажерливу зраду!

До тебе, Діво, побожно кличемо,

Тебе взиваємо.

Відплати за кривди костела Божого,

Ворога розбий зухвалого,

Хай слава Сина Твого вічна буде,

Хай не загине.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 103 – 106.