№ 21. Sedes triumphalis
Іван Франко
Na przyiazd Jaśnie Oświeconego Xiecia
Imci Dominika Zasławskiego, hetmana korony
Witay, zacny rycerzu, mężny boiowniku,
Straszny hetmanie, xiążę Dominiku!
Witay, znaczny zwycięzco у triumphatorze
Sławy pełen! Dzieła któż takie sławić może?
Niepodobna zamilczeć, by też w czem pomylić;
Ja stosuiąc dzieła twe muszę się tu silić.
Po mężnym Potockim w niewolę zabranym
Pytała się Korona, kogo by hetmanem
Tymczasem obrać. Walecznego xiecia, ruskiego
Woiewody, nie było, szukano inszego.
Ciebie, prześwietne xiążę, za zdaniem, któremu
Dałeś sto, i drugiemu tysiąc, ku wielkiemu
Wezwano urzędowi, wrzkomo z tych respektów,
Abyś woyska przyczynił i inszych dostatków.
A tego, iżeś tchórzem, nie konsyderowano.
Żal się Boże, żeć tego kiedyś pozwolono!
Pokazałeś był wprawdzie animusz hetmański
W onym liście pisanym – znać, że był nie Pański;
Praktycy to pisali, oni hetmanili,
Ci tesz i twoią sławę w niwecz obrócili.
Lepiey było we Lwowie podużki pilnować,
A tak wielkiego dzieła się nie podeymować.
Zapłaciłeś tak drogo nie pieniężną sławę,
Ale zgubiłeś oraz wiecznie i buławę.
Nie dziw, boś Ormianki w obozie piastował
I ich bardziey niżeli buławę szanował.
W iedney była buława i twa żona cenie;
Wakowało oboie, a insze na łonie
Twym siadały dziewczęta, a woysko bez pana:
Ach, takiego kpa nigdy nie miało hetmana!
A byłoż to na świecie kiedy u Polaków,
Aby mieli uciekać? Ani to u żaków!
Ty naypierwszy w kronikach wstydem Polski będziesz;
Iżeś uciekł bez wstydu, iuż tego nie zbędziesz.
Póki domu na świecie twego odrobina,
Ta trwać będzie ucieczki sarmackiey nowina.
A żeś stracił Polakom niezdobytą sławę
Uciekaiąc, bez wstydu rzuciwszy buławę,
Za nagrodę godzieneś pala kończatego,
Pod plugawym złoczyńców tronem wkopanego.
Niechay kto chce piastuie kiepską twoią sprawę,
Ja to mówię, żeś ty kiep, boś zgubił buławę.
Siedź drugi raz w kącie, bałamucie!
Музей Чарторийських у Кракові, рукоп. 143 (Teki Naruszewicza), стор. 115. – [Іван Франко].
№ 21. Тріумфальне сідалище
На приїзд його світлості
князя Домініка Заславського, гетьмана Корони
Привіт, шляхетний лицарю, мужній воїне,
Страшний гетьмане, князю Домініку!
Привіт, великий звитяжцю й тріумфаторе,
Повен слави! Хто ж такі діла славити може?
Негоже замовкнути, щоб десь не помилитися;
Я, кажучи про діла твої, мушу тут силкуватися.
По мужньому Потоцькому, в неволю забраному,
Питалася Корона, кого б гетьманом
Тим часом обрати. Хороброго князя, руського
Воєводи, не було, шукали іншого.
Тебе, пресвітлий князю, згідно з думками, яким
Заплатив сто і тисячу, на велике
Урядування покликано, вибрано з тих респектів,
Щоб військо зібрав та інші достатки.
А того, хто є тхором, не пошановано.
Помилуй, Боже, що на це колись дозволено!
Показав ти справді гетьманське завзяття
В тому листі написаному – видно, був не Божий;
Змовники це писали, вони гетьманували,
Вони й твою славу в ніщо обернули.
Краще було у Львові подушки пильнувати,
А такої великої справи не робити.
Заплатив ти так дорого не за грошову славу,
А згубив навіки й булаву.
Не дивно, бо ти вірменок в обозі пестив
І їх більше, ніж булаву, шанував.
Однієї ціни були булава і твоя жінка;
Вакантні обидві, а інші на лоно
Твоє сідали дівчата, а військо без пана:
Ах, такого бевзя ніколи не мали за гетьмана!
А чи було коли на світі в поляків,
Щоб вони тікали? Навіть у школярів не було!
Ти найперший у хроніках соромом Польщі будеш;
Що втік без сорому – вже того не збудешся!
Поки дому твого на світі крихта –,
Триватиме новина сарматської втечі.
А що втратив полякам неприступну славу,
Тікаючи, без сорому кинувши булаву, –
В нагороду ти гідний палі загостреної,
Під мерзенним троном злочинців укопаної.
Хай хто хоче леліє кепську твою справу,
Я кажу, що ти дурень, бо втратив булаву.
Сиди другий раз у кутку, баламуте!
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 106 – 109.