№ 14. Proiekt po abdykaciey koronie króla Jana Kazimierza

Іван Франко

D. O. M.

Lector, lege, non luge.

Hoc apostrophe, non catastrophe

Mirare, non moerere,

Serenissimi Joannis Casimiri Regis Poloniae,

Magni Ducis Lithuaniae, Russiae, etc.

Successum, non decessum.

Qui

Ex sarenissima invictissimaque Gustaviana familia ortus,

Serenissimae invictissimaeque Jagellonianae familiae

Occasum tulit,

Et multa pertulit:

In Galii a carcerem,

Inter Jesuitas languorem,

In cardinalatu odium.

Dein Rex Poloniae creatus.

Quem amor erga suos principes populi poloni,

Patris fratrisque merita coronarunt,

Fratris uxorem duxit

Et bella cruenta

Cum cosacis ante inchoata

Quoties conficit, toties excitat,

Moschum quoties infestat, toties irritat.

Unde Russiae non postremas provincias

Si non amisit, certę non possidet.

A Carolo Gustavo rege Suecorum expulsus

Мох а civibus Polonis generosa nobilissimaque pectora

Gerentibus

Iterum gloriose introductus

Expulsis ab iisdem Suecorum copiis

Hungarorunque profligatis cohortibus,

Cosacis domitis, Moscho depresso in patriam intravit.

Dum

Robur regnorum, nimirum argenteam in auream

Transmutat monetam,

In confoederatum exercitum e sanguine polono ortum

Tartaros advocat,

Civem bene meritum sibi et patriae

Lubomirscium injusto judicio e patria expellit.

In generosos cives libertatem vindicantes

Civile excitando bellum armis consurgit

Et ipse debellatur.

Scythis Russiam depopulare permisit,

Galliae faciendo

Et cum quae arte et Marte impotens

Impressa perficere nequit,

Regno abdicat

Die 16 Septembris anno 1668, Varsaviae.

Recede, lector, pacem praecare.

Civil iter mortuus.

Оссол. рукоп., 66, к. 68, варіант рукоп. 245. – [Іван Франко].

№ 14. Проект зречення від корони короля Яна-Казимира

Г[осподу] В[семогутньому] Н[айбільшому]

Читачу, читай, не причитай;

Це зречення, а не лихо,

Дивуйся – не тужи

Через відхід, не кончину

Найяснішого Яна-Казимира, польського короля,

Великого князя Литви, Русі і т. д.,

Який

Походив із найяснішого й непереможного роду

Густавіанського

І до занепаду найяснішого й непереможного роду

Ягеллонського призвів.

Багато він натерпівся:

У Франції – в’язницю,

Серед єзуїтів – нудьгу,

Між кардиналами – ненависть.

Потім був обраний королем польським –

Його увінчали любов польського народу

до своїх керівників,

Заслуги батька й брата.

Братову пошлюбив удову

І війни криваві з козаками, колись розпочаті,

Стільки разів завершував, скільки й розв’язував.

Москві безліч разів погрожував, скільки ж її й дратував.

Через це провінціями руськими не послідущими,

Певно, не володіє, якщо вже не втратив їх цілком.

Розбитий Карлом-Густавом, королем шведським,

Польськими громадянами, що шляхетні й благородні

Серця мають,

Невдовзі знову був велично зведений.

Вигнавши шведські війська,

Розгромивши загони угорців,

Приборкавши козаків, розчавивши Москву,

На батьківщину повернувся.

Аж поки

Міць державну, срібну замінив монетою мідною.

У військо об’єднане, з крові польської зроджене,

Татарів закликав.

Громадянина Любомирського, вельми заслуженого

Перед ним і вітчизною,

Судом неправедним із батьківщини вигнав.

Супроти громадян шляхетних,

Що свободу боронять,

Зброю підняв і війну громадянську спричинив.

І сам зазнав поразки.

Скіфам Русь спустошити дозволив

Франції на догоду.

І коли не зміг із накоєним впоратися

Ані вмілістю, ані зброєю,

Зрікся влади

Дня 16 вересня року 1668 у Варшаві.

Іди, читачу, молись за мир.

Мертвий для суспільства.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 70 – 74.