№ 3. Що в Польщі було вільно, а що не вільно?
Іван Франко
Із поеми «Coś nowego pisanego, roku tysiąc sześćsetnego pięćdziesiątego wtórego»
Tak długo (czego у pamięć iusz nie znosi) diskuruiąc o teyże Pilawieckiey woynie albo nie woynie rzekł ieden:
A.
Insze rzeczy przebaczyć iak-tak, ale tego,
Wiem, [że] się nie godziło. Trzeba było skarać.
[Мова про вождів пилявецької втеки.]
B.
Karać trudno tam, kędy powszechne przestępstwo.
A.
Trudno, kiedyby wszytkich, sed poena ad paucos,
Metus vero ad omnes.
B.
Cosz, kiedy ci pauci
Siła za sobą ciągną, a ich «nie pozwalam»
Gdy wszytko może, łacno у prawo przemoże.
A.
To iusz tak wolno będzie, iako mówią, wszytko
Susque deque vertere у nogami wzgóre,
Rządy, prawo у zwierzchność wywrócić?
B.
Ey, wolno!
Prawie dobrze. Na przykład na seymie każdemu
Wolno zgubić oyczyznę.
A.
Jakosz to?
B.
Во wolno
Nie pozwolić obrony, nie dać mówić o niey,
Nad dobrem pospolitem mścić się swey urazy,
Pretextem prawa swoiey dopinać prywaty,
Seym zamieszać, na koniec wolno у rozerwać,
Zwłaszcza gdy całość wszytka Rzeczypospolitey
W discretiey iednego iest posła z Upity,
I dosyć na zgubę iey ieden albo głupi
Albo zły у przewrotny, gdy go kto przekupi.
A.
A gdy co seym uchwali, czy wolno nie słuchać
Ani podlegać temu?
B.
Nie tylko wolno, lec
Jest to rzecz iusz zwyczayna у prawie powszechna.
Gdy podatki uchwalą, wolno ich nie oddać.
Pytać by się Mazurów w Łomzie i Rożaney,
Gdzie nie bywało nigdy podatków na pany!
Ba bywało, bo co ich szlachta uchwalili,
To dwoie paniąteczka sobie więc zawzięli.
Nie wspominam gdzie indziey ichmosciów szafarzów,
Którzy po woiewodztwach na to, aby było
Podskarbich więcej, to iest tym więcey – nie powiem.
A nie widzą że złego im mniey, tern iest lepiey.
W Atenach prowadzili skarbowi złodzieia
Do sądu, co filozof obaczywszy rzecze:
«Videte, multi unum fures ducunt!»
A.
Aleć
Ja znowu pytam przecie:
A wolnosz wziąć pieniądze na zaciąg, nie stawić
I trzeciey części?
В.
Wolno, a zwłaszcza piechoty
Niemieckiey lub draganów albo у raytarów.
A.
Ale zasług odsądzą?
B.
Ey nie, iako żywo!
A.
Pytam daley, czy wolno, kiedy hetman każe
Iść na podiazd, nie chodzić?
B.
Nie wolno. Lec wolno
Poszedszy nic nie sprawić у nieprzyjaciela
Nie szukać tam kędy iest, ale albo w prawo
Obrócić, gdy on w lewo, albo kędy zapaść
Na dni kilka, a potym wróciwszy się mówić:
«Niemasz nieprzyiaciela, zmaiączyłem pole,
Żadnym tasy nie widział, tumanu koptuie».
A.
A gdy się nieprzyiaciel nazaiutrz pokaże,
To z tego nic?
B.
Nie rzeką у przykrego słowa.
A.
A gdy każą pod gardłem, aby ięzyk przywiódł?
B.
Rzadko tak rozkazuią, a lubo przykażą,
Przecie choć nie przywiedziesz nic, to cię nie skarżą.
A.
Ach, niestetyż, móy Boże, na taką niekarność,
Którą pewnie zginiemy, bo przez nią hetmani
Są właśnie malowani.
B.
Cosz chcesz czynić?
A.
To, że
Trzeba nie malowanych.
B.
A kędysz ich szukać?
A.
Tam, gdzie namniey pozoru. Wszak prosta łacina:
Quo minime speras gurgite, piscis erit.
B.
Chyba ieżelibyś się ty chciał tego podiąć.
A.
Jusz ty sobie drwiy iak chcesz! Nie ieden nim słynie,
Co [by] mu przystoynieysza pierdzieć przy kominie
Lub michałki rachować, niż regimentować.
B.
Ey, day cię katu, nie mów!
A.
Ba, у wołać będę,
Nie tylko mówić w takiem oyczyzny nieszczęściu.
Оссол. рукоп., 648, к. 1 – 28.
№ 3. Що в Польщі було вільно, а що не вільно?
Із поеми «Дещо нове, написане року тисяча шістсот п’ятдесят другого».
Так довго (що й у пам’яті вже не тримається), говорив один,
розповідаючи про ту ж Пилявецьку війну або й не війну:
А.
Інші речі пробачити – ще сяк-так, але цього,
Знаю, не годилося. Слід було покарати.
Б.
Карати важко там, де загальна злочинність.
А.
Важко, якби всіх, але кара на декількох,
Страх достоту на всіх.
Б.
Що ж, коли ті деякі
Багатьох за собою тягнуть, а їх «не дозволяю»,
Коли все може, то легко й закон переможе.
А.
То вже так можна буде, як кажуть, усе
Згори донизу і догори ногами,
Уряди, закон і зверхників перекинути.
Б.
Ой, можна!
Справді, добре. Наприклад, на сеймі кожному
Можна погубити вітчизну.
А.
Як це?
Б.
Бо можна
Не дозволити оборони, не дати говорити про неї,
На загальному добрі мстити свою образу,
Під приводом закону дбати про власні інтереси;
Сейм збурити, врешті, можна й вийти [з нього],
Особливо коли цілість Речі Посполитої
Залежить від одного посла з Упіти,
І досить для її загибелі одного дурня,
Чи злого й дволичного, якщо його хтось перекупить.
А.
А якщо сейм щось ухвалить, чи можна не слухати
Ані не підлягати цьому?
Б.
Не лише можна;
Це річ вже звичайна і майже загальна.
Коли податки ухвалено, можна їх не платити.
Спитати б у мазурів у Ломжі й Ружані,
Де не було ніколи податків на панів.
Втім, бувало, бо коли їх шляхта ухвалила,
То два панчики їх собі забрали.
Не згадую деінде шановних ключників,
Які по воєводствах є для того, щоб було
Підскарбіїв більше, тим паче – не кажу.
А не знають, що злого чим менше, тим краще.
В Афінах вели скарбники злодія
До суду; побачивши це, філософ каже:
Глядіть, багатьох один злодій веде.
А.
Але ж
Я знову питаю, однак:
А можна взяти гроші на призов, а не ставити
Й третини [вояків]?
Б.
Можна, особливо піхоти
Німецької, чи драгунів, або й рейтарів.
А.
Але ж платню відсуджують?
Б.
О ні, не так швидко!
А.
Питаю далі, чи можна, коли гетьман каже
Йти на розвідку, не слухати?
Б.
Не можна. Але можна,
Пішовши, нічого не вивідати у ворога,
Не шукати його там, де він є, а або праворуч
Повернути, коли він зліва, або сховатися
На кілька днів, а потім, повернувшись, сказати:
«Нема ворога, я об’їздив поле,
Жодного крамарського намету не бачив через туман».
А.
А якщо ворог завтра з’явиться,
То й нічого?
Б.
Не скажуть і прикрого слова.
А.
А якщо скажуть під страхом смерті привести язика?
Б.
Рідко так наказують, а хоча повелять,
То якщо й не приведеш нікого – тебе не покарають.
А.
Ах, як прикро, мій Боже, від такої безкарності,
Що через неї певно загинемо, бо й через неї гетьмани
Відповідно змальовані.
Б.
Що ж хочеш робити?
А.
Те, що
Треба не змальованих.
Б.
А де ж їх шукати?
А.
Там, де найменше підстав. То ж проста латина:
Хто найменш сподівався води, той рибу підніме.
Б.
Хіба якщо б ти хотів за це взятися.
А.
Вже ти собі глузуй, як хочеш! Не один славиться,
Як би йому найпристойніше пердіти коло печі
Або мух лічити, аніж воювати.
Б.
Ей, до ката, не кажи!
А.
Ба, й кричати буду,
Не лише казати, в такому нещасті для вітчизни.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 35 – 40.