№ 24. Nagrobek xiążeciu Dominikowi
wierszem polskim napisany

Іван Франко

Tu Dominik Zasławski, xiążę na Ostrogu

I hrabia na Tarnowie, a w oyczystym progu

Senator, woiewoda Sandomirskiey ziemie,

Także łucki starosta, między przednieyszemi

Człeka wielkiey godności, Jana Ostrowskiego,

Xiążęcia, kasztelana także krakowskiego

Wnuk, dziedzic nie tak cnoty albo przystoiności,

Jako iego fortuny у tesz maiętności.

Jakich by miał rodziców, domyślić się snadnie:

Nie daleko iabłoni у iabłko upadnie.

Jego żywot у młodość w dostatku, pieszczocie;

Niczem myśli nie bawił, tylko o niecnocie.

Pod tytułem przezacnych nauk wyzwolonych

W Krakowie brał ćwiczenie w roskoszach pieszczonych.

Skąd tesz stał się leniwy, gnuśny, niewstydliwy.

Więc nie będąc młodzieńcem począł małżonkować.

Nie chcąc nic dla oyczyzny prace podeymować;

A nawet odstąpiwszy swoiey Ligęzianki

W obcych kraiach smakował sobie kurtezanki.

Od których powróciwszy z tamtych obcych włości,

Nic z sobą stamtąd nie wziął krom pożądliwości,

Ktoremi cne małżestwo sromotnie oszpecił

I podciwą swą damę haniebnie zaszpecił.

Potem doszedszy wieku męża doyrzałego

Tam tytuł woiewody wziął Sandomirskiego,

Którego nie z postępków ani mądrey rady

Dostąpił, lec z pochlepców swych obłudney zdrady,

Którzy na stroy, dostatki у czeladzi wiele

Patrząc sprawili iemu z godnością wesele.

W cięszkim razie oyczyzny z Chmielnickiem Bohdanem,

Kozaków Zaporoskich zdraycą у hetmanem,

Nie żołnierz, ale pieszczoch, do rządów pokwapił,

Przed kiem innem godnieyszem buławę ułapił.

I z rąk nieprzyiacielskich, z woyskiem postąpiwszy,

Wziął Konstantinow mężnie, z niskiem się nie biwszy.

A potem pod Pilawce przyszedłszy ochotnie,

Widząc nieprzyiaciela uciekał sromotnie.

Rotmistrzem do potrzeby u wszytkich się sławił,

Woysko nieprzyiaciołom przez rządu zostawił.

Rycerstwo opuszczone przywiódł do utraty,

Nieprzyiaciołom naszym przyczynił intraty:

Armatę iem kowana wszytką zostawiwszy,

A oyczyznę z ozdoby wszelkiey obnażywszy

Zgubieł ią. Ach, niestetysz! sromoty nabawił,

[I] naród wszytek polski we wstydzie zostawieł.

Tu leży na tem mieyscu z okrutną niesławą,

Bo uciekł z pod Pilawiec z hetmańską buława

Boday był nigdy nie żył z takową złą sprawą!

Оссол. рукоп. 230, к. 100. – [Іван Франко].

Є се вільний польський переклад латинської сатиричної епітафії, що знаходиться в тім самім рукописі к[артки] 102 і з котрої ми тут подаємо тільки кінцеві рядки, що доторкаються пилявецької битви.

№ 24. Надгробний напис князеві Домінікові,
польським віршем написаний

Тут Домінік Заславський, князь острозький

І граф у Тарнові, а на рідному порозі

Сенатор, воєвода сандомирської землі,

Також луцький староста, між найкращими

Мужа значного сану, Яна Островського,

Князя, також каштеляна краківського

Внук, спадкоємець не так честі чи гідності,

Як його фортуни, а також маєтків.

Яких мав батьків – здогадатися легко:

Недалеко яблуко від яблуні падає.

Його життя й молодість – у достатках і пестощах;

Нічим думки не займав, лише мерзотами.

Під виглядом найдостойніших вільних наук

У Кракові навчався в розкошах розпещених.

Там зробився лінивим, млявим, безсоромним.

Ще не будучи юнаком, став мужчиною.

Не хотів зовсім для вітчизни працювати;

І навіть покинувши свою Лігензянку,

У чужих краях смакував куртизанками.

Повернувшись від них з тих чужих країв,

Нічого з собою звідти не взяв, крім хтивості,

Якою чесне подружжя безсоромно спотворив

І поштиву жінку свою ганебно заплямував.

Потім, досягнувши віку зрілого мужа,

Взяв титул воєводи сандомирського,

До якого дійшов не вчинками чи добрими радами,

А облудною зрадою своїх підлабузників,

Які, на вбрання, достатки і чисельну челядь

Зважаючи, справили йому з гідністю весілля.

У важкий для вітчизни випадок з Хмельницьким Богданом,

Козаків запорозьких зрадником-гетьманом,

Не жовнір, а пестунчик, до уряду поквапився,

Перед кимсь іншим, гіднішим, булаву вхопив.

І від рук ворожих, підступивши з військом,

Узяв Костянтинів мужньо, ні з ким не бившись.

А потім, під Пилявці прийшовши охоче,

Уздрівши ворога, тікав ганебно.

Ротмістром до потреби у всіх славився,

Військо ворогові без командування зоставив.

Лицарство покинуте зазнало втрат,

Ворогам нашим дав трофеї.

Гармати ковані всі залишивши,

А вітчизну від прикрас усіх позбавивши,

Згубив її. Ох, на жаль! Ганьбою вкрив,

А народ увесь польський у соромі полишив.

Тут лежить, на цьому місці, жахливо безславний,

Бо втік з-під Пилявець з гетьманською булавою –

Бодай ніколи не жив з такими злими ділами!

Epitaphium Ducis Dominici

(Початок пропускаємо)

Tandem penditante patria contra rebellum Chmielnicium

Cosacorum Zaporoviensium ducem

Prius imperator quam miles, stula favoris factus,

Cum splendido et numeroso exercitu progressus

Constantinovum oppidum ab hoste interceptum recepit,

Postea prosequens victoriam ad Pilavce venit,

Hostem vidit et fugit,

Primus fugentium imperator,

Exercitum sine duce reliquit,

Milites ad inopiam redegit,

Hostem praeda ditavit,

Eidem apparatum bellicum tradidit,

Poloniam omni decore spoliavit,

Rempublicam perdidit.

Quid amplius?

Hie quiescit.

Domine, Domine!

Utinam non vixisset! Amen.

Оссол. рукоп., 230, к. 102. – [Іван Франко].

Епітафія князеві Домініку

У непевну для батьківщини годину проти бунтаря Хмельницького,

гетьмана запорозьких козаків,

Як проводир радше, ніж воїн, виступив,

Булаву від достойнішого перехопивши.

З пишним військом чисельним вирушив і

Костянтинів-місто, ворогом зоставлене, захопив.

Згодом, перемоги спраглий, до Пилявців прибув,

Неприятеля вгледів і перший тікати почав,

Проводир утікачів звитяжний.

Військо без голови залишив,

До втрат величезних призвів,

Ворога здобиччю щедрою збагатив,

Йому ж трофеї бойові віддав.

Усю красу Польщі здерши,

Її погубив.

Що ще?

Тут спочиває –

Господи, Господи! –

Краще б він не народжувався! Амінь.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 112 – 116.