№ 9. Епіграми на короля Яна-Казимира і королеву Марію Гонзагу

Іван Франко

1

Król nie umie królować, chce iednak miłować,

Ociec papierz pozwolił bratową przymować.

A kanclerz w marmurkowem szłyku dyspensuie,

Gran Duca z Ossolina buławą kieruie.

Król zawiedzie królową, bo mu urzekali

Jezuici pendenta, gdy go wyganiali.

Оссол. рукоп., 230, к. 101 r. – [Іван Франко].

Король не вміє владарювати, хоче, однак, кохати,

Отець Папа дозволив братову прийняти.

А канцлер в мармуровому шлику диспензує,

Gran Duca з Оссоліна булавою керує.

Король зведе королеву, бо його наврочили

Єзуїти пандани, коли його виганяли.

2. Pod electią króla Jana Kazimierza

Uderzono, słyszę, w dzwony:

Dobry będzie król z Jabłony

На марг[інесі]: Carolus, bo tam stał. – [Іван Франко].

A teraz mówią chłopięta:

Lepszy będzie z Nieporęta

[На марг[інесі]: Jan Kazimierz. – [Іван Франко].

Оссол. рукоп. 231, к. 219. – [Іван Франко].

На обрання короля Яна-Казимира

Вдарили, чую, дзвони:

Добрий буде король з Яблонни.

А тепер кажуть хлоп’ята:

Кращий буде з Непорента.

3. Владислав i Ян-Казимир

Cny Władysławie, tyś po oycu swoim

Nastał z radosnym у złotym pokoiem.

Nawykłeś woyny przy trzecim Zygmuncie,

Którego nie miał świat w swym horyzuncie.

Nie zaczepiał nas poganin ogromny,

Za ciebie milczał Rusin wiarołomny.

Teraz, niestetysz, Rusin у z Tatary

Plondruią Polskę у niszczą przez miary.

Po Władysławie Kazimierz podaie

Oyczyznie rękę, spustoszone kraie

Znowu chce dźwignąć, do czego mu Boże

Niechay moc święta Twoia dopomoże!

Niech buntowniky у Tatary skraca,

A na swych miecza niechay nie obraca!

Із вірша «Od Lecha aż do Jana Kazimierza», Оссол. рукоп., 221, стор. 83. – [Іван Франко].

Шановний Владиславе, ти після батька свого

Прийшов із радісним і золотим миром.

Звик ти до війни при третім Зигмунті,

Якого світ не бачив на своєму обрії.

Не зачіпав нас поганин величезний,

При тобі мовчав русин віроломний.

Тепер, на жаль, русин і татари

Плюндрують Польщу і нищать без міри.

Після Владислава Казимир подає

Вітчизні руку, спустошені краї

Знову хоче піднести, в чім йому, Боже,

Хай Твоя сила свята допоможе!

Хай бунтівників і татарів поб’є,

А на своїх меча хай не звертає! (польськ.). – Упоряд.

4. Ad regem Poloniae Johannem Casimirum А. 1649

Sive sis Jesuita, sive cardinalis,

Sive rex Poloniae, semper tu es talis:

Mancipium Gallorum, in aquis natabis,

Inconstantiae filius, semper statum comutabis.

Оссол. рук., 3568, стор. 129. Третій рядок починається в оригіналі зайвим словом: scilicet, а остатні слова рядків 3 і 4 мають час минувший: natabas i commutabas. – [Іван Франко].

4. До короля Польщі Яна-Казимира року 1649

Чи єзуїт, чи кардинал,

Чи король Польщі – ти завжди такий:

Французький слуга, у воді плаватимеш,

Непостійності син, завжди стан мінятимеш.

5. На втеку Яна-Казимира з Польщі 1655 р.

Joannis, Casimiri captivi nepos,

Sigismundi in captivitate nati filius,

Ipse in Gallia captivus,

Deinceps post contemptum rerum et fortunae fit Jesuita,

Ex Jesuita cardinalis,

Ex cardinali neutrum.

Tandem rex Poloniae,

Ex qua propter pecuniae et vitae nimium amorem cessit,

An rediturus – sacramentum.

Оссол. рукоп., 245, стор. 30. – [Іван Франко].

Ян, Казимира полоненого внук,

Зигмунта, народженого в полоні, син,

Сам у Франції полонений,

Який потім, по відреченні від світу й щастя, став єзуїтом,

З єзуїта – кардинал,

З кардинала – ніщо,

Нарешті – король Польщі,

З якої через надмірну любов до грошей і життя пішов,

Чи повернеться – таємниця.

6. Nagrobek królowey Jeymości

Już Maryą na mary Gonzagę zagnano,

Już królową przed króla wszech królów pozwano.

Francya wychowała, Mantua iądała,

Nad dwadzieścia lat polskiem królestwem władała.

Włoskie, francuskie rządy za niey tak płużeły,

Srebrne pasy w miedziane cale się zmienieły.

Ludwika Newerneńska ieszcze iey tytuły,

Ladaiaką, niewierną… [далі пропуск. – [Іван Франко]]

Dwóch królów iako żoną tak będąc bratową

Umarła złotem rodząc electią nową.

Buławę, łaskę temu co mir lubiał dała

I temu co go kaził sceptrum odiąć chciała.

Teraz iey samy z głowy śmierć koronę zdięła,

A złota nie żywota w połogu ucięła.

Оссол. рук., 245, стор. 135 – 136. – [Іван Франко].

6. Надгробок її Величності королеви

Вже Марію Гонзаго на мари загнали,

Вже королеву до царя всіх царів покликали.

Франція виховала, Мантуя – її дала,

Понад двадцять літ польським королівством правила.

Італійські, французькі уряди так за неї розкошували,

Срібні смуги в мідні дюйми перетворилися.

Ось Людвіки Неверненської титули:

Абияка, невірна… [далі пропуск. – [Іван Франко]]

Двох королів, будучи і жінкою, і братовою,

Вмерла, золотом народжуючи обрання короля нове.

Булаву, ласку тому, що повагу любив, дала

А від того, що її [повагу] плямував, скипетр забрати хотіла.

Тепер їй самій з голови смерть корону зняла,

А золото, не живіт, у пологах розтяла (польськ.). – Упоряд.

7. Двірські інтриги

Canclerz ślepy, hetman głuchy,

На марг[інесі] дописано: Mikołay Prażmowski ślepy, Stanisław Potocki głuchy. – [Іван Франко]

A przy tym francuskie muchy

Wygnały marszałka cnego,

Narobiły w Polszczę złego.

Оссол. рукоп., 197, к. 44. – [Іван Франко].

Канцлер сліпий, гетьман глухий,

І при тому французькі мухи

Вигнали маршалка шановного,

Наробили в Польщі злого.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 52 – 55.