№ 8. Paszkwil łaciński na wojewodę Kisiela
Іван Франко
Ne sit anguis cavete Poloni in herba,
Ne vos Kisiel seducat per mollia verba!
Chiioviensem adeptus est palatinatum,
Vult vafer adipisci Russiae ducatum.
Hic ad suam cosacos incudem retrudit
Et per illos dolosam regno famam cudit.
Esto, nolint cosaci amplius bellare,
Tamen ipsis indicit arma ostentare,
Ut illa perhorrescens Polonia tota
Ad ipsius scelesta inclinetur vota.
Tamen pater patriae, fidelis senator
Vult dici, cum sit piane Epheus machinator.
Mirum sane, ter mirum, quod tam sceleratae
Non discernuntur technae, et quo fabricatae
Sunt authore! Credendum, fermentum vetustum
Id causare, quod esse deberet combustum.
At non mirum: incerto est ille formatus
Patre: hinc uti nothus vivit fortunatus.
Adde, quod matrem olim magnam meretricem,
Nunc habeat monacham, sed incantatricem.
Michałowski J. Księga pamiętnicza, Kraków, 1864, стор. 612 – 613. – [Іван Франко].
№ 8. Латинський пасквіль на воєводу Киселя
Не так гадюки у траві високій стережіться, поляки,
Як Киселя, що спокушає вас словами лагідними!
Він засягнув Київське воєводство й хоче вже,
Лукавий, всією Руссю правити.
У кузню свою козаків загнав
І через них підступну славу для королівства кує.
Мовляв, козаки не хочуть більше воювати,
А сам їм наказує оружжям хизуватися,
Щоб уся Польща, налякавшись,
До його бажань злочинних прислухалася.
Та ще й батьком батьківщини, сенатором вірним
Називатися хоче, хоч він – Епей-махінатор.
Дивно, тричі дивно, що хитрощів таких злочинних і того, хто їх замишляє,
Ніяк не помічають! Певно, дріжджі старі,
Що їх належало б спалити, тому причина.
Утім не диво: непевним був зачатий батьком
І через те живе щасливо, як байстрюк.
Ба більше: має матір, колись велику хвойду,
Тепер – черницю й чарівницю (латин.). – Упоряд.
Адам Кисіль, київський воєвода, походив із дрібної шляхти на Волині. Його батько Григорій, підстолій владимирський, був дідичем села Низкинич. Уже дослужившися гідности сенатора і київського воєводи, Кисіль виводив свій рід від київського воєводи Святольда чи там Свентольдича, що боронив Києва супроти Болеслава Хороброго і в часі тої оборони був забитий у київській брамі.
Мати його була Федора Іваницька, про котру, зрештою, не знаємо нічого ближчого. Батько Адамів умер коло 1630 р.; з отсього пасквіля виходило би, що його мати по смерті мужа постриглася в монахині. Вона, очевидно, жила ще в пору, коли була писана отся вірша, отже 1649 – 1650 р. Сам Кисіль умер 3 мая 1653 р., проживши 53 літ. Що його мати вмерла недавно перед тим, свідчить віршована епітафія, викована на мармуровій плиті в низкиницькій церкві заходом вдови Адамової.
Вона починається словами:
Synowcu z bratem niedawnoś mogiły
I matce sypał ze mną, mężu miły.
[Небожеві з братом недавно і матері
Могили сипав зі мною, чоловіку любий (польськ.). – Упоряд.]
Брат Адамів Микола вмер у Бересті Литовськім 1650 р., мабуть, від ран, одержаних в битві з Богуном під Винницею. Значить, мати вмерла трохи пізніше, а в такім разі і отся вірша зложена правдоподібно 1649 або 1650 р.
Для життєпису Кисіля див. Ив. Новицкий, Киевский воєвода Адам Кисель, Киевская старина, 1885, т. XIII і 1886, т. XIV, 826 – 830; Pułaski, Pierwsze lata publicznego zawodu A. Kisiela – Szkice historyczne, т. I.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 49 – 52.