№ 17. Na uciekaiących z pod Pilawiec
Іван Франко
Wesoło graycie, kozackie fuiary,
Rozpłoszyłyście bo polskie boiary
Nie wstępnem boiem, nie żadną dzielnością,
Dziesiątkiem kotów у ich ogromnością.
Którym Chmielnicki przyprawił pęcherze,
Aby wystraszył z obozu żołnierze.
Kopę zaiąców Krzywonos do tego,
I szturm przypuścił z taboru swoiego.
Tak wielka siła na nasze hetmany –
Koci, zaiące biorą wszytkie pany,
Tak commissarze, iako pułkowniki
I nayprzednieysze usarskie setniki.
Pierwszy Dominik, przy którym buława
Koronna była, a z niego zła sprawa
Wprzód się poczęła, bo z commissarzami
Naypierwey uciekł podszyty tchórzami.
Ostroróg drugi, a trzeci chorąży
Prędko umyka, tusz za nimi dąży.
Nikt się nie oparł, bo radni panowie
Mądrze uciekli, nocni puhaczowie.
Pierwszy commissarz brzeski woiewoda,
На боці дописано: Szczawiński. – [Іван Франко].
Statury dosyć у ogromna broda;
Geniusz iego regestra rachować,
Szlachtę odrwiwać a wioski kupować.
I Wiśniewiecki cne xiążę Jeremi,
Drugi commissarz poszedł za druhemi,
Oparł się iednak sam ieden we Lwowie,
Wielką sromotę rozbieraiąc w głowie.
Podolski, kiiowski woiewodowie –
I tym się zmieszał dobry rozum w głowie.
Nie wspomnę pana tu sędomirskiego,
Ten się bił mężnie z ludem Chmielnickiego,
Nie miał posiłku у pogubił swoie,
Sam ledwie uszedł у to aż zdiął zbroię.
Różański, warszawski у czerski starostowie
Scieraiąc się z Chmielnickim byli przy tym łowię.
Karchowski Wielgopolak у ten sobie mężnie
Poczynał z kozakami, skoczywszy odważnie;
Tam zginął nacieraiąc na białą piechotę,
Biiąc, siekąc kozaków у krymską hołotę.
Witowski у Tarnowski, zacni Łęczycanie
Ścinali tesz kozaki w ich kozackiey branie.
Nacierał у Jurkowski iako dobry żołnierz,
Trzepał dobrze paluszkiem w Krzywonosa kołnierz.
Pomogli Sieradzanie tak dobrey roboty
Nad nieszczęsny ordinans z swey własney ochoty.
A starosta krakowski wtenczas się gotował
Perorować w Warszawie у mowę formował,
Mądrą mowę z Seneki, także z Pliniusza,
Bo czytał Kallimacha у [też] Justinusa,
Chcąc pięknie w Proszkowicach prawić przed kurwami
I mądrą oratią mieć z syllogizmami.
Bo to pan bardzo mądry, pełen polityki,
Umie swoie factie у różny praktyki
I prywatę tesz swoię w niezłey ma pamięci
Sub specie publica, aby swoich rzeczy
Udał glansownie zwykłą swoią rhetoryką,
W niwecz obraca stany, kieruie publiką.
Był tesz tam commissarzem у rodzony iego
Pan starosta sąndecki, nowożen do tego,
На марг[інесі] дописано: Konstanty Lubomirski. – [Іван Франко].
Gach raczey a nie żołnierz, zażywa bielidła,
Kamphor, piżma, perfumów, także rumienidła.
Lepiey było, niebożę, zostawać w Łęczycy
Głaszcząc swoią dameczkę po czarney spódnicy!
Rogoziński, Koniński także starostowie
Byli commissarzami, pyszni raroszkowie.
W łańcuchy у manele konie postroili,
Czego tam do kozaków sromotnie pozbyli.
Postroili się pięknie w tygrysy, lamparty,
Wszytko to cni kozacy obrócili w żarty.
Wieluński у sokalski także starostowie
Byli commissarzami obay Dinoffowie.
Melancholik wieluński, verus Israelita,
Intrycator sokalski, chytry Liwonita.
Inszych zaś commissarzów – było ich tak wiele,
Że około trzydziestu, mogę mówić śmiele –
Zgromadzili swe woysko iako pod Jampolem,
Prędko chcąc bydź pod samym Constantynopolem.
Pod Pilawce stanęli wszyscy obozami,
Bez szańców у okopów, ani tesz wałami
Nic się nie taborzywszy, у owszem, na czele
Sto у kilka dział maiąc, przy których tak wiele
Animuszu, z którym się rozprościerali,
Nie iak w obozie, lecz iak w giełdzie poczynali:
Hałas, krzyki, zaloty, zbytnie piiatyki,
Invidie, rancory у różne praktyki.
Do rady nie puszczali starego żołnierza,
Któryby nie wyłożył z soboli kołnierza.
Przyszło potym do tego, że directorowie
Wszyscy pouciekali, iak nocni puhaczowie;
Armaty у namiotów, rynsztunku różnego,
Wozów, karoc, rydwanów, zgoła od wszytkiego
Sprośnie pouciekali. Rusin z Tatarzynem
Dzielą się na maydanie z zdraycą Wołoszynem.
Nie szabla to kozacka, ale grzechy nasze
Tak ciebie rozpłoszyły, o mizerny Lasze!
Obacz się, szlachto polska, patrz na wszytkie pany.
Jako uciec chcą z Polski a zostać z Gdańszczany.
Оссол. рукоп., 231, к. 217 – 219. – [Іван Франко].
№ 17. Втеклим з-під Пилявець
Весело грайте, козацькі сопілки,
Бо розполохали польських боярів
Ні першим боєм, ні жодною відвагою –
Десятком котів і їх великістю,
Що їм Хмельницький поробив пухирів,
Щоб злякати в обозі жовнірів.
Копу зайців Кривоніс додав до того
І в штурм пішов з табору свого.
Така велика сила на наших гетьманів –
Коти, зайці беруть усіх панів,
І комісарів, і полковників,
І найдобірніших гусарських сотників.
Перший Домінік, при котрому булава
Коронна була: від нього зла справа
Почалася, бо з комісарами
Найперший утік, підбитий тхорами.
Остророг другий, а третій хорунжий
Швидко тікає, за ними встигає.
Ніхто не опирався, бо радні панове
Мудрі втекли, нічні пугачі.
Перший комісар – брестський воєвода,
Статура міцна і довга борода;
Геній його – реєстри рахувати,
Шляхту висміювати і села купувати.
І Вишневецький, шановний князь Ярема,
Другий комісар, пішов за іншими,
Оперся, однак, сам-один у Львові,
Велику ганьбу розбираючи в голові.
Подільський, київський воєводи –
І тим поменшало доброго розуму в голові.
Не згадую тут пана сандомирського –
Той мужньо бився з людом Хмельницького,
Не мав підмоги і погубив своїх,
Сам ледь утік, та й то – як зняв зброю.
Рожанський, варшавський і черський старости,
Стинаючись з Хмельницьким, були при тому улові.
Карховський Великополяк, і той собі мужньо
Починав із козаками, скочивши відважно;
Там загинув, напираючи на білу піхоту,
Б’ючи, рубаючи козаків і кримську голоту.
Вітовський і Тарновський, поважні ленчицяни,
Рубали теж козаків у борні.
Натискав і Юрковський як добрий жовнір,
Тріпав добре мізинцем Кривоносів комір.
Допомогли серадзяни в такій добрій роботі
Більше, ніж нещасний ординарець з власної охоти.
А староста краківський тоді готувався
Варнякати у Варшаві й промову укладав,
Мудру мову з Сенеки, а також із Плінія,
Бо читав Каллімаха і Юстинія,
Прагнучи гарно в Прошковичах правити перед курвами
І мудру орацію мати з силогізмами.
Бо то пан дуже мудрий, повен політики,
Знає свої змови і різні інтриги,
І особисту свою користь має в добрій пам’яті
(З погляду народу (латин.). – У поряд.), аби свої справи
Вирішив блискуче звичною своєю риторикою,
Нівечить стани, керує публікою.
Був там також комісаром і родич його,
Пан староста сондецький, молодоженець до того ж,
Джигун, а не жовнір, вживає білила,
Камфору, мускус, парфуми, а також рум’яна.
Краще було, небоже, залишатися в Ленчиці
І гладити свою дамочку по чорній спідниці.
Рогозинський, Конинський – також старости,
Були комісарами, гонорні злі духи,
В ланцюги і збрую коней запрягли –
Всього цього у козаків ганебно позбулися.
Одягнулися гарно в тигрів, леопардів –
Все це шановні козаки обернули в жарти.
Велюнський і сокальський старости також
Були комісарами, обидва Денгофи.
Меланхолік велюнський справжній ізраїльтянин,
Інтриган сокальський, хитрий ліфляндець.
Інші ж комісари – було їх так багато,
Близько тридцяти, можу сказати сміло –
Зібрали своє військо під Ямполем,
Щоб швидко бути під самим Константиновом.
Під Пилявцями стали всі обозами
Без шанців і окопів, ані валами
Зовсім не обгородившись, в голові
Сто і кілька справ маючи, до яких так багато
Виявляючи завзяття,
Заходилися не як в обозі, а як на торговищі:
Галас, крики, кокетливість, надмірні пиятики,
Заздрість, образи і різні справи.
До ради не пускали старого жовніра,
Який би не виложив соболем коміра.
Прийшло потім до того, що директори
Всі повтікали, як нічні пугачі;
Гармати й намети, спорядження різне,
Вози, карети, ридвани – зовсім без нічого
Безсоромно втекли. Русин з татарином
Діляться на майдані зі зрадником волошином.
Не шабля то козацька, а гріхи наші
Так тебе розполохали, о мізерний ляше!
Спам’ятайся, шляхто польська, дивись на всіх панів,
Що втекти хочуть з Польщі й залишитися з гданцями.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 79 – 85.