№ 30. Zaczęcie buntów kozackich
przez Bogdana Chmielnickiego

Іван Франко

Uczynił woynę Władysław waleczny,

Przez Chmielnickiego wszczął niepokoy wieczny.

Kto był przyczyną ognia tak wielkiego,

Pytać by o tern kogo świadomego.

Chmielnicki z tego tak się exkuzuie,

Że «król Polaków nam bić rozkazuie»,

List pokazuie.

Ciągnie Potocki z woyskiem w Ukrainę,

Nie pyta wróżki, ieżeli nie zginę?

Rozrywa woysko, część na Żółte wody,

Z którym tam zginął kasztelanie młody.

Tam wzięli serce kozacy z pogany,

A między nami rząd godny nagany.

Pod Korsuń ciągnie dosyć woyska mało,

Stawił poganom piersi swoie śmiało,

Wziął też w nie strzałą.

Sprawił w ucieczkę woysko у z taborem,

Nie stało też nas: ieszcze przed wieczorem

Wzięto hetmany, pobito Polaki,

Woysko szwankuie przez rząd ladaiaki.

Kupi się chłopstwo wszędzie bez uwagi,

Doczekaliśmy straszney Bożey plagi!

Idzie Krzywonos aż do Połonnego,

Tam pobił szlachtę, wziął у zdobycz z niego.

Pod Konstantynów ciągnie z woyskiem śmiele,

A tam był xiążę, z nim ludzi nie wiele;

Z iakowym szczęściem – każdy przyznać musi, –

O wielkie woysko w niedzielę się kusi,

Tam bił kozaków z iaką wiktoryą,

Opisać by ią.

Potym we wtorek Krzywonos się kusi,

Xiążę Jegomość у tam się bić musi:

Z niewielą ludzi zderzyli się śmiele

Legło na placu dość pogaństwa wiele,

A że fakcye у tam nastąpiły,

Sławy xiążęciu nabyć zazdrościły,

Swey się zbawiły.

I pod Pilawce było woyska siła,

I to fakcya prędko rozproszyła.

Ale to widzę, że praktyka była,

Bo Kazimierza na państwo wsadziła.

Xiążę Dominik był wtenczas hetmanem,

Za co kpem teraz został wy…nym.

Na bezrok znowu woysko zaciągaią,

Któremu Lutra za hetmana daią,

Szczęścia nie maią.

Ciągnie к Sulżyńcom, tam woysko położył,

Wtym Lanckoroński bardzo go zatrwożył;

Posłał Sokoła wnet do Międzyboża, –

Znaczna tam była nad nim łaska Boża:

Z sześcią chorągwi bił kozaków wiele,

Przebił się nazad przez ich woysko śmiele.

Ciągnie pan bełzki z woyskiem w Ukrainę,

Prędko usłyszy straszliwą nowinę:

Idzie Chmielnicki, złączył się z Tatary,

Z wielkością woyska, którym niemasz miary.

Nazad pod Zbaraż z woyskiem się wrócili,

Wnet do oyczyzny posły wyprawili,

Sami do wałów prędko się rzucili,

Dobrze czynili.

Tam sto tysięcy na tysiąc Polaka

Było pogańcow – wieść nie ladaiaka!

Już w trzecich wałach dotrzymali cnoty,

Dosyć mężności, dosyć у ochoty.

Zaś pod Zborowem króla oblężono,

Ba i Polaków nieźle przestraszono.

Cny Kalinowski wyszedłszy z niewoli

Ciągnie pod Krasne bez królewskiey woli:

Gromił Niczaia, tam się poszczęściło,

Ba i w Jampolu nie podleysze było.

Wnet do Winnice z woyskiem przyciągnęli,

I tam dla fakcyi Bohuna nie wzięli;

Przyszło nakoniec sromotnie uchodzić,

I to oyczyznie nieco miało szkodzić.

Zaraz na wiosnę poganie zmocnieni

Ciągną ku woysku barzo zaiuszeni.

Wziąwszy wiadomość Kalinowski o tym,

Idzie do woyska z iakowym kłopotem!

Przyszedł pod władzę króla Kazimierza:

Jak woyskiem rządził, niechay się wymierza!

Tam nam fortuna była posłużyła,

Pańska fakcya temu zagrodziła,

Źle uczyniła.

Potocki znowu wzniecił swoie dzieła

Ruszywszy woyska ku Kiiowu siła.

Stanął nad Rosią z kozaki traktować,

O włos nie przyszło у tam nam szwankować.

A w tym Potocki iuż w drodze umiera,

Już konkluduie, traci swoie dzieła,

Zaś Kalinowski ciągnie ku Bugowi –

W iakim porządku, ten kto widział, powie.

Przyszedł na Batów, stanął dość szeroko;

Wnet nieprzyiaciel nadciągnął nam w oko,

Obsiadł około fortelami swymi,

Rozgromił woysko z zdraycami naszymi.

Zginęło ludzi takie piękne grono,

Jakiego rychło białogłowskie łono

Próżno ma zrodzić, bo się raz przebrało

O zacnych mężów, a prawie ich mało.

Na drugą zimę prętko się rzucili,

Tak wiele woyska z Czarnieckim trudzili,

Mało sprawili.

Na wiosnę woysko stawia pod Gliniany,

Darmo go głodzi, godzien stąd nagany.

Оссол. рукоп., 1853, стор. 1 – 3. – [Іван Франко].

№ 30. Початок козацьких бунтів Богдана Хмельницького

Почав війну Владислав хоробрий,

Через Хмельницького настав неспокій вічний.

Хто був причиною вогню великого –

Спитати б про це когось обізнаного.

Хмельницький за це так виправдовується,

Що «король поляків бити наказує»,

Лист показує.

Йде Потоцький з військом в Україну,

Не питає ворожки, чи не загине.

Розділює військо, частину – на Жовті Води,

З якою там загинув син каштеляна молодий.

Там взяли серце козаки з поганами,

А між нами – командування, варте догани.

Під Корсунь тягне війська досить мало,

Ставив поганам груди свої сміло,

Та поцілили в них стрілою.

Призвів до втечі військо з табором.

Не стало й нас: ще перед вечором

Взято гетьманів, побито поляків.

Військо занепадає через командування абияке.

Готується хлопство скрізь без уваги,

Дочекалися ми страшної Божої кари!

Йде Кривоніс аж до Полонного,

Там побив шляхту, взяв здобич з нього.

Під Костянтинів іде з військом сміло,

А там був князь, з ним людей небагато;

З яким щастям – кожний визнати мусить –

На велике військо в неділю спокусився,

З якою перемогою там бив козаків,

Описати б її.

Потім у вівторок Кривоніс спокушається,

Князь милостивий і там битися мусить:

З небагатьма людьми трималися сміливо,

Лягло на місці поганства досить багато,

Але що змови й там почалися,

То слави князеві визнати позаздрили,

А своєї позбулися.

І під Пилявцями було багато війська,

І його змова швидко розпорошила.

Але бачу, що це інтрига була,

Бо Казимира на трон посадила.

Князь Домінік був тоді гетьманом,

За що тепер дурнем зостався ви… ним.

До наступного року знову військо затягують

І йому лютеранина гетьманом дають,

Щастя не мають.

Йде на Шульжинці, там військо поклав,

Тут Лянцкоронський дуже його затривожив;

Послав Сокола вмить до Меджибожа –

Велика там була над ним ласка Божа:

З шістьма хоругвами бив козаків багатьох,

Пробився назад крізь їх військо сміло.

Тягне пан белзький з військом в Україну,

Швидко почув страшну новину:

Йде Хмельницький, з’єднавшись з татарами,

З величезним військом, якому нема числа.

Назад під Збараж з військом повернулися,

Вмить до вітчизни послів відправили,

Самі до валів швидко взялися,

Добре робили.

Там сто тисяч на тисячу поляків

Було поганців – вість неабияка!

Вже в третіх валах зберегли честь,

Досить мужності, досить і охоти.

Але під Зборовом короля оточили,

Та й поляків добряче налякали.

Шановний Калиновський, вибравшись з неволі,

Йде під Красне без королівської волі:

Громив Нечая, там пощастило,

Ба і в Ямполі не гірше було.

Вмить до Вінниці з військом підступили

І там через змову Богуна не взяли;

Довелося нарешті ганебно відступити,

І це вітчизні немало пошкодило.

Одразу навесні погани зміцнені

Наступають на військо, дуже запалені.

Калиновський, діставши про це відомість,

Йде до війська з тим клопотом!

Прийшов під владу короля Казимира:

Як військом керував, хай визнає!

Там нам фортуна була послужила,

Державна змова тому перешкодила,

Зле вчинила.

Потоцький знову запалив свої гармати,

Кинувши на Київ силу війська.

Почав над Россю з козаками трактувати,

На волосину не довелося й там нам втрачати.

А тут Потоцький вже в дорозі помирає,

Вже робить висновки, гармати втрачає,

Та Калиновський іде до Бугу;

В якому порядку – той, хто бачив, скаже.

Прийшов до Батога, став досить широко;

Вмить ворог підступив нам перед очі,

Оточив довкола хитрощами своїми,

Розгромив військо із зрадниками нашими.

Загинуло людей таке гарне гроно,

Якого скоро білоголове лоно

Даремно має зродити, бо один раз вичерпалося

На шановних мужів, а їх дуже мало.

На другу зиму швидко кинулися,

Багато війська з Чарнецьким трудили,

Мало скористали.

Навесні веде військо під Глиняни,

Даремно його морить голодом, вартий догани (польськ.). – Упоряд.

Отся вірша, перебираючи коротко події Хмельниччини, доводить оповідання до Жванецької битви, тобто до жовтня 1653 р.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 159 – 166.