13. Консули виносять питання на загальне голосування

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Коли скінчив свою промову Клавдій,

Стояв великий крик і галас довгий час

В сенаті. Ті, що відомі були

Як оборонці та прихильники

Пановання патриціїв і в тім стояли,

Що треба більш на теє покладаться,

Що згідно з правом, аніж налягати

На те, що праву строгому противне,

Згодились з Клавдієвим поглядом

І зажадали теж від консулів,

Щоб приступили на ту сторону,

Що має дійсне право за собою,

Й подумали, що королівська власть

У їх руках, а не уряд народний.

Жадали, щоб щонайменше вони

Вели невтрально й жадній стороні

Насилля не робили,почислили

Голоси всіх сенаторів присутніх

І там пристали, де голосів більшість.

Коли ж на жаден внесок не пристануть

І необмежену собі присвоять власть

Щодо поєднання, вони сказали,

Що не допустять, але зі всіх сил

Спротивляться словами, доки йде,

А як потрібно буде, й зброєю.

Набралась їх досить велика купа,

І майже вся молодіж патриційська

Пристала до тієї постанови.

А ті, котрі бажали супокою,

Були за внесками Мененія

Й Валерія, а переважно ті,

Що вже віку підійшлого діждались

І пригадать могли всі злидні ті,

Які війна домашня, внутрішня

Наводить на держави. Та не можучи

Остоятися перед галасом

Та розрухом молодших і на їх

Сердитість та зухвальство, особливо

Те, що вони супроти консулів

Ялили, дивлячись недовірливо,

Вони збоялися, коли вже мало

Піти на кулаки, щоб не дісталось їм,

Коли не подадуться, й почали

Слізьми та просьбами противників благати.

Коли ж унявся галас і з часом

Тиша настала, переговорили

Наперед консули оба з собою

І врешті ось яку поставили заяву:

«Ми, отці реєстрові, уважали б

Переді всім пожаданим, аби

Ви всі були одної думки й мислі,

Розваживши, що радите ви тут

Над урятованням держави; коли ж ні,

То стоїмо на тім, що поміж вами

Молодші мусять старшим підлягати

Й не бути так сварливими. Нехай

Подумають, що як до старших літ

Дійдуть, і їх стріне така пошана,

Якої ми тепер від них зазнали.

Та бачачи, що в суперечку ви

Зайшли, найпагубнішу з всіх хороб

Людських, і що молодші поміж вами

В зарозумілості великій пробувають,

Звертаємо до вас усіх веління:

Опорожніть сю курію тепер,

Бо решта дня вже до кінця доходить,

А на найближчий збір прийдете, певно,

З більш поміркованими поглядами

І в ліпшому, мирнішому настрою.

Коли ж ота сварливість не уйметься,

То ми не будем кликати молодших

Надалі ані в судових ділах,

Ні в політичних до засідань наших,

А зробимо законом відповідним

Їх галабурдному поводженню кінець:

Усталимо число літ відповідне,

Які прожити мусить член сенату.

І старшим знов дамо їх голоси,

Та як вони не схочуть погодиться,

Ми зробимо сварливості їх скорий

Кінець, який, – се будете наперед

І чути, й знати.

Адже звісно вам,

Що відколи живем у сьому місті,

Ми маємо закон, який дає

Сенатові повновласть, крім вибору

До урядів державних, крім ухвали

Про правосильність всякого закону,

Про виповіджсння війни й закінчення

Вже вибухлої, – лише ті три точки

Має рішать народ своїми голосами.

В отсьому радили ми всі

Не про що інше, як лиш про питання:

Війна чи мир? Тому конечна річ,

Аби ухвалу нашу потвердив

Народ, допущений до голосування.

Отож накажемо народові, аби,

Згідно з законом сим, на форумі

Зібрався, коли ви виповісте свій осуд,

І взяв його під голосування.

Ми думаєм, що таким способом

Усунемо найшвидше свар між вами,

А за чим буде більшість голосів,

Сьому признаєм ми закону стійність.

І справді, заслужили на ту честь

Ті, що прихильні місту позістали

І з нами рівно хочуть поділяти

Щастя, й нещастя, і зиски, і втрати».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 358 – 360.