19. Плебеям визнано право обирати собі начальників

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Поки Мененій говорив, у зборі

Вчувались многі й різні голоси

Присутніх. Так як при кінці своєї

Промови доторкнувся до нарікань

Та до нещастя, що постигнуть може

Тих, що зістануть в місті, й вигнанців

І пожалів над долею обох їх,

У всіх з очей почали литься сльози,

І одноголосно, мов одушевлені

Одним настроєм, крикнули всі враз:

«Веди, веди нас у те рідне місто!

Нема чого й часу нам більш теряти».

Мало хибло, що в поспіху були би

Зі збору всі розбіглися, все діло

Послам лишаючи та більш нічого

Не дбаючи про певність та вбезпеку,

Якби був Брут не виступив та запал

Їх не уговкав. «Стійте! – крикнув він. –

Що приріка сенат, пожадане

Все те народові, й за те признання

Йому від нас належиться подяка.

Та я боюся за будущину,

Боюся деспотичних тих натур,

Що в кождий час у нас явиться можуть

І в кождий час попробувать захочуть

За заподіяне тепер жорстоко

Помститься на народі. Лиш

Одна для нас безпека, для всіх тих,

Що могутніших змушені бояться,

Коли така їм буде дана певність,

Що той, хто кривду їм чинить захоче,

Не матиме якраз до того сили.

Бо доки не усунем змогу зло

Чинити, доти злим охоти не забракне.

Отож коли таку дадуть нам певність,

То більше не забракне нам нічого».

Тут його мову перебив Мененій

І зажадав, аби дав докладніше

Поняття про ту певність, що її,

На його думку, люд ще потребує.

«Позвольте нам, – сказав на теє Юній, –

З-посеред нас щороку вибирати

Начальників в довільному числі,

Які б ніякої не мали чинності,

Лиш в поміч приходити горожанам,

Яким хто творить кривду чи насилля,

И не допустити, щоб котрому з нас

Були вкорочені його права.

Тому-то просимо й благаєм вас

Після всього того, що вже ви нам признали,

Коли поєднання не мусило б зістати

Пустим лиш словом, а зробиться має

Правдивим ділом, те ще нам признати».

Коли почув отсе народ, розлігся

В честь Брута довгий та великий крик,

І всі гуртом жадали від послів,

Щоб непремінно те їм признано було.

Посли на хвилю опустили збір,

Поговорили трохи між собою

І незабаром знов явились перед збором.

Коли тиша настала, виступив

Мененій і сказав отсі слова:

«Ся справа, горожани, важна дуже

І будить всякі догади дивачні;

І нас проймає боязнь і турбота,

Ану ж закинуть нам, що хочемо

В одній державі утворити дві.

Та щодо нас, ми не противимось

Також тій вашій просьбі. Се лише

Признайте нам, що й вам самим дасть певність

Ще більшу: декільком із нас, послів,

Позвольте повернуть на час до міста

Та предложить сенатові сю справу.

Бо хоч від нього ми одержали повновласть

Довести до поєднання, як схочем,

І необмежене теж поле для обітниць,

То не вважаємо се справедливим

І за те також одвічальність брати

На себе. Проти всіх сподівань наших

Тут нам нова насунулася точка,

Тому, зрікаючись повновласті своєї,

Ми вносимо сю річ перед сенат

І полишаєм рішення йому.

Ми переконані, одначе, що й він

Так само думатиме, як і ми.

Отож я тут зістану і зо мною

Посольства часть, а подадуться в місто

Валерій і з-між нас тут решта з ним».

На се пристав народ, і з поспіхом

Ті, що сенатові донести мали все,

Що сталося, на коні повсідали

Й поїхали до міста. А коли

В сенаті консули нараду отворили,

Валерій промовляв затим,аби

Й сю уступку народові зробити.

Та Аппій, що від початку самого

Противився поєднанню, тепер теж

Спротивився, завзято кричачи

Та кличучи богів на свідків, запевняв:

«Ся уступка для нашої держави

Посіє сім’я найбільшого лиха».

Та більшості не міг переконати,

Бо та, як я сказав уже, сквапливо

Заходилась за тим, щоб бунтові

Кінець зробити. Й ухвалив сенат,

Що все те, що посли народу прирекли,

Одержить важність, а так само й та

Гарантія, що зажадав народ,

Йому сим признана. Сповнивши се.

Посли на другий день явились в таборі

Й оповістили всім сенату постанову.

Тоді візвав Мененій горожан,

Аби кількох послали до сенату,

Щоб перед ними він зложив присягу.

Послами вибрані зістали Люцій Юній,

Марк Децій та Спурій Іцілій і з тих же,

Що від сенату вислані були,

Пішла до міста половина з Брутом

Та іншими послами людовими,

Мененій з рештою лишився в таборі,

Запрошений списати горожанам

Виборче право, по якому б мали

Собі начальників щороку вибирати.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 392 – 395.