15. Промова Валерія до плебеїв

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

З таким поручениям ще в той сам день

Із міста рушили посли. Та ще

Перед їх приходом тим в таборі

Було сповіщено все, що було у місті;

Зараз усі, мов пчоли з вулія,

Ринули з шанців і пішли назустріч

Послам, коли далеко ще були.

А був у таборі один дух бунтівничий

Та дуже неспокійний, що мав дар

Будуще довгий час наперед пізнавати,

А все, що знав і думав, мусив зараз

Як невдержимий говорун і мейло

Виповідати. Звався Люцій Юній,

Як той, що з Риму королів прогнав;

А що бажав йому у всьому дорівняти,

Хотів, аби й його прозвали Брутом!

Се честолюбіє говоруна

У многих збуджувало сміх, тому,

Бажаючи покепкувати з нього,

Не раз йога і Брутом називали.

Сей чоловік почав Сіцінію,

Що в таборі за полководця був,

Доказувать, що не гаразд народу

Полегко піддаватися на внески

Послів, а то, жадаючи замало,

Він виторгує також поворот,

Менше почесний. «Треба якнайдовше

Нам сиротивлятися й надати ділу

Якнайстрашніший вид». – Так мовив він,

І обіцявся в імені народу

Встругнуть промову, і навчив його

Ще й інших способів, як говорити

Й як поводиться. Так намовив він

Сіцінія. Сей скликав весь народ,

Призвав послів і запросив, аби

Сказали, від кого і з чим приходять.

Тут вийшов уперед Маній Валерій,

Зі всіх найстарший, найпопулярніший,

Юрба теж виявила йому зараз

Свою прихильність окриками втіхи

Та окликами: «Ось отець, порадник!

Ось порятівник наш у час недолі!»

А як по криках тих тиша настала,

Промовив ось якими він словами:

«Ніщо вам, горожани мої любі,

Вже на заваді не стоїть вертати

У вітчину та з рідними своїми

Знов поєднаться. Ухвалив сенат

Вам почесний, корисний поворот

Ще й з постановою – не мститися ні за що.

Що сталося. Нас, про котрих він знав,

Що ми найбільші, знай, приятелі народу

І що народ заслуги наші цінить,

Нас вислав як послів до вас, нас вибрав

І дав нам необмежену повновласть

Для поєднання, щоб ми вашу волю

Не тільки вгадували наздогад,

Але почули з ваших власних уст

І знали, на яких умовинах

Захочете ви распрю закінчити.

А як домагання поставите ви слушні,

Такі, що сповненню їх на заваді

Не стане жадна неможливість ані

Якась незагладима ганьба, все

Признати вам і ще чекать на дальші

Оречення сенату, річ велику

Не відкладать на довгі проволоки,

Не наражать на вороговання

Противників. Коли сенат отсе

Призволив, горожани мої любі,

Беріть же радо подану вам ласку,

По щирості та з повним запалом,

Цініть високо щастя те велике

І дякуйте богам зо всеї сили,

Що Рим, так многих вже народів пан.

І той сенат, найвеличніше тіло

Зі всіх, які вміщаються у нім,

Хоч перше місце він займа в державі

І не його звичай противнику вступати,

Перед одними вами добровільно

Набік кладе достоїнство своє.

Не хотячи розслідувать докладно

Повинності й провинності обох

Сторін, він вищий проти нижчих, сам

Перший послав до вас послів у справі

Поєднання. Прегорду відповідь,

Яку дали ви першим висланцям,

Приняв він без образи, а образу

Зарозумілості й зухвальства вашого

Зніс як отець учтивий від дітей

Малорозумних. Ухвалив нарешті

Знов інше вислати до вас посольство,

Зі своїх прав відвічних попустити

І все Припяти, горожани любі,

Що з слушністю лиш можна погодити.

Коли такого щастя ви діждали,

Не отягайтесь, горожани любі,

Сказать, чого жадаєте? Не поводіться

Згірдливо з нами, бунтові зробіть

Кінець, назад вертайте в теє місто,

Якому вдержання й життя своє

Завдячить маєте й якому злу прислугу

Зробили ви й злу плату віддали,

Покинувши його так, що воно, оскільки

Від вас залежало, пустинею стоїть.

Коли прогавите отсю корисну хвилю,

То часто, вірте, буде вам бажаться

Ще іншої подібної діждаться».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 364 – 367.