14. Ухвала про посольство до плебеїв

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Сказавши сеє, розпустили збір.

В найближчих днях веліли всім із краю –

З сіл, хуторів, місточок та укріплень

Зібратися й на той сам день один

Засідання сенату призначили.

Дізнавшися в означений той день,

Що місто заповнилося народом,

А настрій між патриціями геть пом’якшав

Наслідком просьб та сліз дітей,

Жінок, вітців збунтованих плебеїв,

Які благать їх не переставали,

Пішли два консули в той день рішучий

На форум, що від досвітку самого

Народом різнородним наповнявся.

Прийшовши перед храм Вулкана, де

Звичайно збір народу відбувався,

Вони перш всього похвалили люд

За так численне зібрання й готовість

До участі в ділах громадських, потім

Упоминали їх, аби в спокою

Держалися, аж доки сенатори

Не повізьмуть свою ухвалу згідно,

Й веліли своякам бунтівників

Надію добру мати, що невдовзі

Знов повітають своїх серцю любих.

Потім пішли до курії та промовляли

Лагідно й помірковано то тут, то там,

Взиваючи теж інших, аби в дусі

Лагідності та людяності промовляли.

Мененієві дали перше слово;

Сей встав і промовляв в тім самім дусі.

Що перше, завзивав сенат до згоди

І закінчив тим самим своїм внеском –

Посольство якнайшвидше вислати

До виходнів з необмеженою

Повновластю до вставлення угоди.

По нім вставали три, по старшинству

Викликувані, що в літах давніших

Бували консулами; всі вони

Стали на тім – згодитися на внесок

Мененія. Аж ось черга прийшла

На Аппія; той встав і мовив ось що:

«Бачу, отці, що консули оба

Й ви інші майже всі на теє згідні –

Назад спровадити народ хоч би

І на яких йому пожаданих умовах

І що я сам зі всіх, що спротивлялись

Поєднанню, лишився тут, народу

Ненависний, а вам допомогти не можу.

Проте не спроневірюся я свому

Переднішньому переконанні,

Ні добровільно не покину своїх

Поглядів на державнеє правління.

Чим більш опущеним себе тут почуваю

Від тих, що погляд мій уперед поділяли,

Тим вище будуть у часах будущих

Ті погляди і чтити, й поважати,

А доки я живу, буде хвала мені

Відплатою, а як умру, то пам’ять

Моя буде безсмертна у потомства.

Нехай же, Юпітре Капітолійський,

Інші боги, що місту нашому

Сприяєте, герої й генії,

Що римськії хороните оселі,

Сей поворот утікачів для всіх

Буде корисний, буде радісний!

Нехай фальшивим буду я пророком

І дурю сам себе в тих виглядах сумних,

Що маю на будуще. Та коли

Наслідком сих ухвал спаде нещастя

На ту державу нашу, – а се скоро

Покажеться, – тоді дасте мені

Повновласть, а я замахом одним

Спасу громаду й вирятую певно.

До мене ж, що ніколи досі я

Сказати не волів приємного

Замість корисного ані тепер громади

Не зраджую, працюючи лише

Для блага власного, ласкаві будьте

Та милостиві! Сього я в богів благаю,

Бо внесків більш тепер уже не треба, –

Тепер так само, як і перед тим,

Висказую опінію свою:

Міщанам, що лишилися у місті,

Даруймо, а бунтівників

Усіми силами воюймо, доки

Остатній з них оружжя не зложив».

Сказавши сю промову, Аппій сів.

Всі старші тут своїми голосами

Пристали до Мененія, а як

На молодіж прийшла черга, устав

Серед оживленого зацікавлення

Всього сенату Спурій Навцій молод,

Потомок одної з найповажніших

Родин, якої предок Навцій був

Одним із тих, котрі з Енеєм разом

Троянців до Італії вели;

Про нього згадує Вергілій у «Енеїді», кн. V, р[ядок] 704. – Прим. І. Франка.

Жерцем був він Афіни Поліади,

А вимандровуючи з Трої, взяв

Її ікону, що його потомки,

Члени родини Навціїв, у себе

Як святощ.берегли і в спадщині

Із роду в рід собі передавали.

Сей Спурій Навцій серед молодежі

Задля своїх чеснот належав до

Найвизначніших, і була надія,

Що незабаром консулом зістане.

В своїй промові попереді всього

Сказав декілька слів у обороні

Молодших, що вони не з упору

Проти батьків ані з зарозумілості

Так гаряче й бурливо виступали,

Боронячи на попередньому

Засіданні сенату поглядів,

Не згідних з тими, до яких тепер

Пристали старші. Лиш їх молодість

Та кров гаряча винні тому, що

Вони в недовідомості тоді зблудили,

Тепер же хочуть дати доказ свої

Доброї волі й погляд свій зміняють.

Нехай же старші й розумніші сміло

Ухвалюють те, що для спільного

Найкориснішим видається їм,

Вони ж не будуть доброму противні,

А радо вслід за старшими підуть.

В тім дусі висловились також інші

З молодших, окрім лиш зовсім немногих,

Приблизних Аппія. Отсю ввічливість

Молодших похвалили консули

Та упімнули їх у всіх публічних справах

Держатися вирозумілості.

По тому йменували консули

Десять патриціїв найвизначніших,

Що, крім одного, всі консулами були,

Послами до плебеїв, іменно ж:

Мененія Агріпну, сина Кая,

Публія Сервілія Публієнка,

Авла Постум’я Бальба Публієнка,

Постумія Туберта, сина Квінта,

Тіта Ебуц’я Флава. сина Тіта,

Серв’я Сульпіц’я Камеріна Публієнка

Й Авла Віргінія Целімонтана,

Авлева сина. Тут же консули

Засідання сенату розв’язали,

І вивели послів перед народ,

Та прочитали всім сенатськую ухвалу.

Всі закричали, що бажають знати

Ті внески, що доручено послам,

Та консули відмовили одверто,

Що їх посли дістали повну власть,

Яким лиш зможуть способом

До приязні поміж патриціями

Та простолюддям довести без жадних

Ключок і хитрощів, аби лиш виходнів

Якомога найшвидше в їх вітчину вернути.

Примітки

Вулкан (Гефест) – у староримській міфології бог вогню, покровитель ковальського ремесла. Центром його культу у Римі був Вулканал – підвищення перед Форумом, де відбувалися збори патриціїв і сенату.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 360 – 364.