7. Валерій Маній диктатором

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Наставши на диктаторство, Валерій,

Він вибрав на начальника їзди

Квінта Сервілія й брата того,

Що консулом при Аппієві був,

І зараз скликав теж народні збори.

Явилося численне множество

Уперве, відколи зложив Сервілій

Свій консулат, а в боях визначивших

В явнім огірченні відсунувся народ.

Валерій станув на мовниці й мовив:

«Співгорожани, всім нам відомо,

Що вам пожадано, коли один із роду

Валеріїв до зверхництва доходить,

Бо через них освободились ви

Від тиску деспотії й осягнули

Багато дечого такого, що вам

Було пожадане, коли власть над собою

їм повіряли ви, що між усіми вами

Були й не перестали бути досі

Найбільшими народолюбцями.

Ось вам один Публікола тепер

Диктатором. Не потребую вам

Доказувать промовою своєю,

Що ми й тепер свободу, яку вам

Надано зразу, хочемо скріпити.

Тому благаю вас повірить нам,

Що сповнимо все те, що обіцяєм.

Дійшли ми до віку, який ошуку

Найменше допуска; достоїнства.

Досить у нас, аби збільшать його ще

Обманом, і на жаднім іншім місці

Не хочем віку свого доживати,

Лише між вами, щоб спокутувать

Провини, яких ми між вами допустились.

Про се, як сказано, ніщо більш толкувати,

Се давнії дії, відомі всім вам.

Але підозріння, яке, здається,

Зовсім природно проти всіх ви повзяли

І мати можете також супроти мене,

Коли ви бачили, що один з консулів,

Коли вас проти ворогів було потрібно

Покликати, раз у раз обіцяв,

Що ваші всі домагання в сенаті

Переведе, та ні один із них

У тій обіцянці не встоявся, –

Таке підозріння не впаде чей на мене,

А то з тих двох причин, які я тут

Рад перш усього вияснити вам.

Перш усього я переконаний,

Що, маючи в громаді своїй світлій

Інших, здібніших для сього від мене,

Не взяв би був мене до тої служби,

Хоч честь найбільшого народолюбця

Я маю тут, не був би наділив мене

Владою необмеженою, по якій

Я міг би й без його затвердження

Сам ухвалити те, що взнав би за найліпше.

Не будете догадуваться, певно,

Що я, ошуку тую зрозумівши,

Подався їй на поміч та з сенатом

У змові вас дурити помагаю,

Коли так думаєте ви про мене,

То був би я найгіршим чоловіком

На всьому світі, і в такому разі

Зробіть зі мною що захочете.

Та я благаю, відверніть таке

Підозріння від своїх душ і вірте

Мені! Зверніть огірчення своє

З приятелів на ворогів, що йдуть,

Аби заграбити в вас ваше місто,

І з вільних вас рабами поробити,

І все, що людям муку й біль вчиняє,

Вам учинить; і недалеко вже вони

Від краю вашого, як нам донесено.

Тому готовтеся охочо й покажіть,

Що римська сила навіть у незгоді

Інші, хоча і згідні, переважить;

Бо або всі не встояться, коли

Ми згідно вдаримо по них, або

Безличність їх сама їх доведе

До гіршої покути. Не забудьте,

Сабіни й вольски ті, що йдуть на нас

Війною, але ж їх не раз уже

Ви побідили в бою; ніщо думать,

Що більші в них тепер тіла й серця,

Ніж уперед були; гордують тільки вами

Тому, що в ворожні ви між собою.

Коли ж скараєте ви ворогів,

То прирікаю вам, що ваші спори

Із-за довгів та інші ваші слушні

Домагання, які поставите й своєю

Хоробрістю в війні заслужите,

Сенат в порядок приведе. До того ж

Часу маєток всякий, всяке право –

І особове й річеве кождого

Горожанина римського свобідне

Повинно буть від зафантовання

Чи то за довг, чи то за яку іншу

Повинність або зобов’язання.

Ті, що йдуть добровільно на війну,

У тім знайдуть свою найкращу плату,

Що рідне місто їх спаслось з біди,

Та похвалять їх також і сучасні.

Відзначення, яке від нас одержать,

Дасть змогу їм поправить свій маєток

Добром усяким, звеличить свій рід

Почестями. Дасть добрий приклад вам

І заохоту теж моя готовість

Стоять у небезпеках непохитно,

Бо й я так, як і найчерствіші ще

Між вами, в бій піду за вітчину».

Отсю промову вислухав народ

З приємністю, в надії сього разу

Не буть ошуканим, і обіцяв свою

Підмогу у війні. Влаштовано

Вмить десять легіонів, по чотири

Тисячі збройних в кождому мужів.

З тих легіонів брав для себе консул

Кождий по три, з їзди ж те, що йому

Приділено. Чотири легіони

Піхоти та їзди всю решту брав

Собі диктатор. Зараз поробили

Всі приготовання та потягли поспішно

На еквів Тіт Ветурій, Авл Віргіній

На вольсків, а диктатор на сабінів.

Для оборони города лишився

Зі старшими та з полком невеликим

Молодших консулар Тіт Ларцій.

Скінчилась живо з вольсками війна.

Вповаючи на теє, що чисельно

Вони геть переважують римлян,

А згадуючи про недавнє лихо,

Примушені бороться з поспіхом

Більш, ніж з розвагою, вони найперші

Кинулись на римлян, як появились

Ті на їхлбрії. Як стій усадовились

Обапіль табори й зчинилась битва

Гаряча. Діл хоробрості немало

Доконано з обох боків, та страт

Понесено ще більше, поки вольски

Не рушили навтеку. Табір їх

Здобуто. Місто немале, Велітре,

Теж по недовгій піддалось облозі.

Так само й у часі короткім дуже

Впокорено сабінів непокірність

З обох боків, бо захотіли справу

Нараз рішити битвою одною.

З обох боків пустошено країну,

Здобуто деякі малі міста,

З яких войовники людей та дібр немало

Повивозили. Свою власну слабість

Почувши, екви, та дізнавшися,

Що їх союзники вже провалилися,

Позапиралися в своїх малих твердинях

Та до рішучого не виступали бою.

Куди могли, виконували відступ

Верхами гір, ярами лісовими,

Ще час якийсь [вдовж] тягнучи війну

Та скрізь поносячи значнії страти,

Бо скрізь римляни по місцях спадистих

Відважно накидалися на них

І штурмом табори їх здобували.

Так довершилася їх повна втека

Зі всіх латинських міст, а їх міста,

Які вони по першім приході своїм

Позаселяли, піддавалися тепер,

Або де спротивлялись горожани,

Там штурмом здобували їх римляни.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 318 – 323.