13. Коріолан пояснює свої політичні наміри
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Та скаже хтось: «Е, політичні засади твої
Тебе в те нещастя вігнали;
Замість демократом, любителем волі народу
Ти аристократ був твердий, як зо стали.
Невпинно й невтомно ти все говорив і творив,
Аби власть народу вменшить, обкроїти,
А власть можновладців, консулів, сенату
Подвоїти або й потроїти».
Неправда, Мінуціє! Я лиш бажав, щоб сенат
Вів громадські діла неподільно
Та щоб стародавній порядок тривав
У державній уставі суцільно.
За тії змагання мої, гідні всяких похвал,
Я діждався того, що не тільки міщани мене відіпхнули,
А й отці сенатори, що ніби боронили мене,
У надіях моїх мене теж обманули.
Бо як став я з трибуни до боротьби,
Секатори безпеку мені прирекли;
Та як їм небезпека самим від міщан загрозила.
То від мене втекли і мене в руки їх віддали.
Чи не видався я теж сенатові кари достойним
За свої політичні засади?
Коли так, то ви всі тоді, не сам лиш люд, засудили мене
За провину державної зради.
Коли так, одним миром ви мазані всі,
Ненавидите всі чесноту,
І нема в місті місця, де можна знайти
Справедливість, учтивість святу.
А як змусу міщанству піддався сенат
І вчинив се не з вільної волі,
То признай, що над вами поганці й лайдаки панують,
Що сенат у голоти в неволі.
І жадаєте ще, щоб у місто таке я вертав,
Де над ліпшими гірший панує?
Такі глупості може робити лиш той,
Хто самого себе не шанує.
Допусти, що я вам ось намовиться дам
І, як ви домагаєтесь, сеї війни занехаю
1 поверну до вас, то яке там життя мене жде
І чого сподіватися маю?
Стану компетувать о почесні місця
Й урядові, котрих я, по-моєму, гідний,
Чи не мушу тій, що надає їх, юрбі підхліблять?
І чи з рицаря ледар не стану послідний?
А як вдачі своєї не схочу мінять
І противиться буду всім, що інші погляди мають,
Чи міщани мене знов поборювать не захотять
І удруге ще гірш не скарають?
Адже перша їх точка та буде, що їм
Поворот свій завдячити маю,
А проте своїх поглядів не відмінив
І не з ними тримаю.
І повстане Іцілій якийсь, або Децій, чи Брут
І закине мені, що роздвоюю міську громаду,
Що бунтую патриціїв гнобити люд,
Ворогам хочу місто віддать чи для себе гребу самовладу,
Як уже закидав мені Брут, а до того ще певно додасть,
Скільки шкод я державі в війні причинив,
Скільки краю спустошив, здобичі собі схоронив.
Скільки міст зруйнував, люду помордував
Або в руки ворожі в неволю віддав, –
Що на всі ті оскарження зможу сказати,
І чи зважиться з вас хто мені помагати?
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 509 – 511.