4. Порада Коріолана щодо війни

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

В місточку Ехетрі зібрались вони,

Охотники до мужовбійства-війни.

Всі вольски, що власть в їх містах справували,

Й багато таких, що лише воювали.

Не довго про теє велися дебати,

Чи стать до війни, чи союз заховати;

Та ті, що на празнику в Римі були,

Своїм голосованиям перемогли:

За римську зневагу союз той зірвати.

Ухвалили війну, але як починать,

Вони від свідущих хотіли би знать;

Тут виступив Аттій і зборові радив

Поперед усього Марція спитать.

«Нема між людьми серед нас ні одного,

Щоб знав про римлян так докладно та много;

А як він по нашій стає стороні,

Побідимо певно, здається мені».

Тут радісно вольски усі закричали,

Побідника свого побачить бажали.

І виступив Марцій, огорнений весь у печаль,

Немов вітчини йому так дуже жаль.

Він довго й широко вольскам сповідався,

За що так римлянам ненависним стався,

Та й то лише голій, підлій більшині,

А знатнішим, чеснішим то певно, що ні.

«Я, прогнаний з міста, не знав, що робити;

Здавалося зразу: нема чого жити.

Та швидко розвага мені підповіла:

Ні, треба зневагу тяжкую ще тяжче помстити.

Оттим-то до вас я звернув свої кроки,

Що кривди найбільше зазнали від них,

Найбільшу й вони до вас мають ненависть,

В вас бачачи своїх ворогів чуйних.

Оттим-то й задумав я разом із вами

Помститься на них, скільки вистачить сила ціла,

Помститься, коли слів де треба, словами,

Ділами ж тим більш, де потрібні діла.

А треба вам знать, що римляни хоча

На многих уже ворогах своїх сил трібували,

Не бояться нікого так дуже, як вас,

І всіх сил докладають та й усе докладали,

Аби вас якмога найбільш ослабити.

Тому й постаралися ваші міста

Почасти війною собі покорити,

Почасти надією приязні й прав до себе прихилити,

Але ся надія, звичайно, пуста.

Коли ж домагаєтесь ради від мене,

Як тую війну починати,

То з досвіду свого й прихильності я вам пораджу таке,

Що не будете, певно, на мене пеняти.

Земля, яку вперве римляни в посіданні мали,

Тісна, й невелика, й скупа на плоди,

Тому добру землю в сусідів вони відбирали,

Самим щоб не знати біди.

От якби всі, ними покривджені, дружно

Земель своїх власних назад зажадали,

Не було б бідніших, слабших, немічніших

Від тих, що тоді би з римлян позістали.

Від сього й почніть! Послів своїх пошліть,

Жадайте тих міст, що вони вам забрали,

Щоб повідкликали свої з них залоги

И те все позвертали, що війнами в вас зрабували.

Війни ж тепер не починайте, а ждіть,

Яка буде вам від римлян відповідь,

Вона ж, яка буде, не може інакшою бути сей раз,

Як тільки користю для вас.

Бо або добро своє без небезпеки та шкоди

Дістанете вповні назад,

Або до війни справедливу причину, й народи

Не зможуть ніщо проти неї сказать.

І як вам здається, чи звернуть римляни вам ваші міста

И добро, що награбили в вас?

Гадаю, не звернуть! Надія на [се] була би пуста.

Отже, до війни в добрий час!

А як раз почнете, то чи не повстануть

І екви, й альбанці, й етруски? Й вони

Потратили много, й надій ні на кого

Й ні на що не можна їм, окрім війни.

А як прийде діло, то можете сміло

Усе на вождів своїх здать;

Вони все розважать і кождому скажуть,

А зборів сим ділом не слід утруждать.

Про мене ж самого досить вам одного:

Поставте мене, де захочеться вам,

Що сил в мене стане, на кождому місці

Я війську можливі прислуги віддам.

І як досі шкоди зробив вам багато,

То, може, тепер ще настане пора,

Що словом і ділом, розумно й завзято

Я зроблю вам більше добра».

Під час його мови всі вольски з утіхи

Та радості не виходили,

Пораду його за найліпшу признали

І внесок його потвердили.

І що не бувало ще досі ніколи

Ні в вольсків, ні п іншій котрій-будь земли.

Йому у всіх своїх містах і місточках

Право горожанства дали.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 491 – 494.