17. Продовження війни
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Сказавши се, Марцій устав і весь збір
Розпустив, і ще ніч не пройшла,
Як нечистая сила його на розбої нові
У латинські міста понесла.
Чи тому, щоб римлянам підмоги вони не дали,
Як Мінуцій йому заповів,
Чи тому, щоб римляни ще раз поняли,
Що не марний його гнів.
Його жертвою Локтула впала,
Потім Сатрікум він звоював,
Потім Цетію. Де його сила лиш опір стрічала,
Там він мордував, грабував, плюндрував.
Попустошив Полюски теж волость,
І місточко взяв штурмом, і помсту на нім довершив;
Альбіум і Мугіллу прийшлось облягати, –
То й духу живого в них він не лишив.
Піддались на умовах йому Коріолі;
Так в тридцяти днях, звоювавши сім міст,
Знов рушив на Рим, як пан власної волі,
Щоб почуть від римлян, яку шлють йому вість.
Римляни за той час не сміли й рухнуться,
Проте їх сенат не схитнувся й на хвилю. Дарма!
Поки вольски перші в ярмо не погнуться,
Про мир і розмови нема.
«Хай виступлять з краю та з міст їм союзних
Та заперестануть війни
Й післанців пришлють, то сенат подиктує умови,
На яких замиритися можуть вони».
Інших десять послів, всі з бувших консулів,
До Марція в табір пішли,
Сенату веління, аби мав сумління,
На Рим не наводив тягарі й терпіння,
Як усний додаток йому принесли.
Та Марцій озлився й послам промовляє:
«Іншої відправи, як першого разу, не можу вам дать.
Надумайтесь ліпше й приходьте за три дні;
Три дні в перемир’ї ще можу заждать».
Посли ще на те щось хотіли сказати,
Та він вже не дав їм до слова прийти ні на мить.
«Сейчас забирайтеся з табору, бо вас
Як воєнних шпіонів велю ув’язнить».
Мовчки вийшли посли та отцям донесли
Марцієві слова та погрози;
Не жахнулись отці, – так дуби старі зносять
Зимовії вихрі та морози.
Був упертий той рід, ще на мирний вихід
З того лиха надії вони не теряли;
Понтіфесків своїх, гаруспексів усіх
Та жерців із храмів, де хто був, позбирали.
У святочні одежі веліли їм всім нарядиться
Та відзнаки богів із собою нести,
І в надії, що слугам релігії він покориться,
В табір Марція їм повеліли піти.
Та як слуги релігії Марцію інше сказати не вміли,
Як те, що попередні сказали посли,
Марцій грізно сказав, аби з табору геть собі йшли
І вже більше нікого до нього і слати не сміли.
Се почувши, сенат став на тім, що нема
Для поєднання в нього спромоги,
Тому консулам лиш пригадав, що їх річ
Приготовить усе для тяжкої облоги.
Примітки
Гаруспекси (гаруспики) – жерці, віщуни. Віщували по нутрощах жертовних тварин.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 518 – 519.